— Огида? Жаль до себе? Тобі не приходило в голову, що ти ніколи не був по-справжньому сексуально зрілим? Та й жінки, з якими ти спав, певно, переживали те саме, що й ти. Я не помилюсь, якщо скажу, що ти ніколи не був повністю задоволений сексом, Птахо?
Птаха відчув суміш заздрощів та ревнощів. Він заздрив тому жалюгідному хлопчикові та маленькому яйцеголовому джентльмену, що приходили минулої ночі після опівночі — вони, напевно, пізнали з Хіміко, що таке справжній секс, який дає справжнє задоволення. Птаха мовчав, і його подруга заговорила знову. Її голос залишався недбалим, але в її настрої можна було помітити роздратування:
— Людина, яка відчуває після сексу жалість до самої себе — неймовірно зарозуміла нікчема. Навіть огида краще, ніж жаль!
— Ти права, але такі люди найчастіше не мають шансу на допомогу такого сексуального експерта, як ти, і врешті-решт, вони просто втрачають впевненість у собі, — сказав Птаха.
Птаха відчув себе у кабінеті психоаналітика. Він не соромлячись вилив лікареві Хіміко душу і тепер, задоволений та розслаблений, поволі засинав, лежачи на кушетці і не знаходячи відповіді на питання, що могло штовхнути чоловіка на самогубство після одруження з цією золотою молодою жінкою? У тьмяному вакуумі свідомості, створеному вірусом сну, в його голові спливла думка: чи не спокутувала щось вона перед своїм мертвим молодим чоловіком, лежачи в ліжку зі мною, яйцеголовим джентльменом чи тим хлопчиськом? Голий, як зараз Птаха, він ступив у петлю прямо з цього самого ліжка. Того дня Птаха приїхав сюди після дзвінка Хіміко і допоміг зняти її мертвого чоловіка з мотузки, перекинутої через крокви, як м’ясники знімають яловичу тушу з масивного, вкритого памороззю гака, в промисловому холодильнику. У передсонному мареві Птаха побачив себе та мертвого чоловіка як одне ціле. Частини тіла Птахи, які ще не спали, відчували, як Хіміко долонею витирає піт з його шкіри, у той час як уві сні вона тремтячими руками мила тіло свого мертвого чоловіка. Я — цей мертвий хлопець, — подумав Птаха, — і мені буде набагато легше пережити літню спеку. Мерці навіть улітку залишаються холодними, як зимові дерева! На мить він повернувся в дійсність. — Але я з собою не покінчу! — після чого його поглинув темний, густий та глибокий сон.
На відміну він легкого й безтурботного сновидіння, яке він бачив перед засинанням, вранці його терзав важкий, озброєний болючими колючками сон. Його сон цієї ночі був як лійка: зайшовши через широкий край, вийти мусиш через вузький отвір з протилежного боку. Роздувшись, як великий дирижабль, тіло Птахи поволі пливло через похмуру нескінченну порожнечу. Його вúкликали в суд на допит, і він силкувався придумати, як можна в їхніх очах не бути відповідальним за смерть своєї дитини. Врешті-решт, він відчув, що обдурити допитувачів йому не вдасться, але разом з тим він хотів подати апеляцію: це зробила бригада лікарів у акушерстві! Як мені уникнути покарання?! Та його ниці страждання ставали все сильнішими, доки він плив у безмежному просторі — маленький жалюгідний дирижабль.
Птаха прокинувся. Усі його м’язи не розгинались і страшенно боліли, неначе він усю ніч проспав у лігві тварини, будова тіла якої не мала нічого спільного з людською. Здавалось, що все його тіло вкривав товстий шар медичного гіпсу. І де це я є в такий серйозний момент? — ледь чутно пробурмотів собі під ніс Птаха: в неясній імлі свідомості поволі почала проявлятись занепокоєність, поки що лише настовбурчивши свої хижі роги. В такий серйозний момент, коли я зчепився врукопашну із монструозним дитям! Птаха пригадав свою недавню розмову з лікарем у палаті, і сором потіснив відчуття небезпеки. Однак воно не зникло, а лише сховалося за спиною ганьби. Де я, де я в такий жахливий час?! — трохи голосніше простогнав Птаха і знову почув свій голос, замаринований у оцті страху. Він спазматично покрутив головою і спробував розібратись у природі пастки темряви, яка знову згущувалась навколо нього. Птаха пересмикнувся: він лежав на ліжку голий і безпомічний, та ще й поряд із ним лежала інша, така ж, як і він, роздягнена людина. Його дружина? Він спав оголений поряд зі своєю дружиною, так досі і не розповівши їй про те, яку неповноцінну дитину вона щойно явила світу? Та ні, це неможливо! Наляканий, Птаха простягнув руку і торкнувся пальцем голови оголеної жінки. Він простягнув другу руку, поклав її на плече сплячої і спустився рукою вниз до талії. Тіло було пишне та розкішне, з якоюсь тваринною м’якістю — таких рис тіло його дружини не мало. У цю ж мить вона поволі, але впевнено притулилась до нього всім тілом і обвила руками. Розум Птахи відразу прояснився, і він побачив Хіміко, свою коханку. Разом із цим відкриттям прийшло інше: він відчув пристрасне бажання, і воно більше не було зв’язане жодними обмеженнями, жодним страхом перед жіночністю. Не зважаючи на біль у кінцівках, Птаха сильно обняв Хіміко, як ведмідь хапає свою жертву. Вона була великою та важкою. Чоловік повільно стискав її в обіймах все сильніше, доки все її тіло притиснулось до його грудей та живота, а голова звисла вниз за його ліктем. Птаха зазирнув в обличчя жінки. Молочно-біле, в темряві кімнати воно виглядало до болю дитячим. Нарешті Хіміко прокинулась, усміхнулась Птасі, підвела голову і торкнулась його шкіри гарячими сухими вустами. Майже не змінюючи положення тіла, вони перейшли до сексу.