— Гаразд, я скоро повернусь! Сестринська на першому поверсі?
— Зразу біля приймального відділення, — відповіла теща, не зводячи з Птахи очей.
Він вийшов у темний коридор, тримаючи в руці пакет із фруктами. Птаха швидко пішов уперед, відчуваючи, як грейпфрути починають поширювати навколо свій запах, і його частинки, здавалось, насичували його обличчя та груди. Він подумав, що запах грейпфрутів може навіть викликати у астматиків напад хвороби. Потім про свою сварливу дружину на лікарняному ліжку, про її матір з зеленим ореолом навколо обличчя, що посилала йому сигнали, як пантомім з театру кабукі, про себе, у кого в голові був пошук зв’язку між фруктами та астматичними нападами, — все це було схоже на якусь абсурдну театральну постановку. Все, все навколо — дурнуватий спектакль! І тільки немовля зі скаліченою головою, немовля, яке поволі вмирає на убогому харчуванні з підсолодженої води замість молока, — тільки воно справжнє! Але коли так, чому підсолоджена, а не чиста вода? Якщо все це робилося, лише щоб не давати їй молока, хіба підсолодження сурогату — не звичайнісінький жалюгідний обман? Птаха простягнув пакет з грейпфрутами якійсь із незайнятих медсестер, і хотів представитись, але раптом відчув, що до нього повернулось дитяче заїкання, і він не зміг вимовити жодного зв’язного слова. Чоловік мовчки розгублено вклонився і швидко пішов геть. За його спиною медсестри дружно засміялись. Спектакль! Безглуздий дешевий театр! Чому все навколо таке несправжнє? З перекошеним обличчям, важко дихаючи, Птаха піднявся на другий поверх, переступаючи відразу через три сходинки, і рушив тим же коридором назад, до палати дружини. Проходячи повз палату для новонароджених, він змусив себе дивитись під ноги, щоб тільки ненароком не зазирнути всередину.
Теща Птахи стояла рівно, ніби згорда, із чайником у руці перед дверима кухні для пацієнтів, їхніх родичів та відвідувачів. Підійшовши ближче, він побачив, що навколо її очей замість зеленого сяючого ореолу залягли тіні порожнечі, такі жалюгідні, що це змусило його здригнутися. Утім, він одразу зрозумів, що її рівна постава, котру він сприйняв за вираження пихи, насправді була результатом смертельної втоми, замішаної на відчаї, що змусило її тіло вмить втратити свою природну гнучкість. Вони розмовляли, стоячи на відстані п’яти метрів від дверей палати, і з пересторогою на них поглядали. Почувши, що дитина ще жива, теща з докором у голосі сказала:
— Треба, щоб ти терміново вжив заходів. Якщо моя дочка побачить цю дитину, вона просто збожеволіє.
Птаха перелякано мовчав.
— Якби ж то хтось із наших родичів був лікарем!.. — сказала вона і самотньо зітхнула.
Ми просто купка плебеїв, товариство жалюгідних самозахисників, — подумав Птаха. Він стишив голос, остерігаючись вух пацієнток, що горіли цікавістю та, можливо, нишком зібрались по той бік зачинених дверей палат, мов німі цикади, і повідомив:
— Відповідальний за нашу дитину лікар сказав, що вони зменшать об’єм молока для годування і навіть даватимуть замість нього підсолоджену воду. Через декілька днів буде видно результат.
Договоривши, він побачив, як отруйні міазми, що оточували його тещу, безслідно зникли. Чайник з водою в її руках одразу став для неї заважким. Вона поволі кивнула і сказала тихим, ніби їй нестерпно хотілося спати, благальним голосом:
— Он воно! Он як… Коли все якось розв’яжеться, давай збережемо у таємниці, що саме з дитиною було не так.
— Авжеж, — коротко пообіцяв Птаха, не кажучи, що він уже обговорював це з її чоловіком.
— Бо інакше моя дівчинка більше ніколи не захоче народжувати дітей, Птахо!
Він кивнув, відчувши, як його майже фізична антипатія до тещі стала ще сильнішою. Вона пішла на кухню, і Птаха сам повернувся у палату до дружини. Чи не розкусить вона цю нашу просту хитрість? Байдуже! Хай там що, а це все театр, у якому всі актори на сцені грають свої ролі та говорять брехливі репліки, — подумав Птаха.
Коли він зайшов до палати, з обличчя дружини було зрозуміло, що грейпфрутову істерику вже забуто. Він обережно опустився на край ліжка біля неї.
— Ти виглядаєш таким виснаженим, — сказала жінка і з несподіваною ніжністю простягла руку й торкнулась його щоки.
— Еге… — неуважно озвався Птаха.
— Жалюгідний пацюк! — раптом він дістав сильного ляпаса. — Ти став схожим на пацюка, який тільки й мріє про те, аби втекти у свою нору!