— Хай, Птахо! — прокинувшись, привіталась Хіміко в стилі американської студентки, після чого піднялась і відчинила перед ним двері біля пасажирського сидіння. Він швидко заліз у машину.
— Ти не проти, якщо ми заїдемо спершу в мою квартиру? А вже потім — у банк та другу лікарню.
Хіміко спершу неспішно виїхала з автостоянки, після чого вдавила педаль газу, і автомобіль, голосно ревучи двигуном, стрімко набрав швидкість. Втративши відчуття рівноваги, Птаха втиснувся в сидіння, але впізнав маршрут, яким він зазвичай добирався до їхнього з дружиною орендованого помешкання.
— Ти точно прокинулась? Чи, може, досі летиш автострадою у своїх снах?
— Звісно, я прокинулась! Мені снилось, що ми з тобою займалися сексом.
— У тебе завжди в голові думки про секс? — із простодушним подивом запитав Птаха.
— Тільки після таких неповторних утіх, як учора. Таке трапляється далеко не щодня, та й навіть із тобою, Птахо, це пристрасне напруження не триватиме вічно. Як би хотілося знати, що треба зробити, аби ці дні надзвичайних сексуальних пригод ніколи не закінчувались! А поки ми цього не знаємо, навіть нам з тобою невдовзі не вдаватиметься придушувати позіх, бачачи одне одного голими.
Але ж ми тільки почали! — хотів сказати Птаха, однак в руках маніяка-водія Хіміко машина, розкидаючи з-під коліс гравій, уже заїжджала у подвір’я, оточене живоплотом.
— Я повернуся за п’ять хвилин. Постарайся не заснути — п’яти хвилин замало, щоб подивитися повноцінний хтивий сон, еге ж? — сказав Птаха.
Піднявшись до спальні, він зібрав деякі речі, потрібні йому, щоб зупинитися на деякий час у Хіміко. Він збирав сумку, повернувшись до дитячого ліжечка спиною: зараз воно йому нагадувало маленьку білу труну. Наостанок він поклав у сумку роман англійською мовою, написаний одним із африканських письменників, зняв зі стіни африканські мапи, обережно згорнув їх та поклав до кишені піджака.
Він спустився вниз, сів до машини Хіміко, і вони поїхали до банку. Хіміко уважним оком помітила в кишені Птахи карти.
— Це дорожні мапи?
— Так, дорожні. Карти, якими дійсно можна скористатись.
— Тоді поки ти будеш у банку, я пошукаю в них найкоротший шлях до лікарні, де лежить твоя дитина, Птахо.
— Це буде непросто: вони африканські, — відповів Птаха. — В мене ніколи не було придатних для реального застосування карт інших континентів, окрім Африки.
— Сподіваюся, настане той день, коли вони тобі знадобляться, — трохи жартома сказала Хіміко.
Птаха залишив Хіміко засинати за кермом її MG на площі перед лікарнею і пішов до будівлі, щоб оформити госпіталізацію. Проблема виникла з тим, що у дитини досі не було імені. Він терпляче відповідав на численні запитання дівчини у реєстраційному вікні, але врешті-решт не витримав і зірвався:
— Моя дитина вмирає! Я не впевнений навіть, чи вона ще жива! Чому я повинен давати їй ім’я?!
Дівчина страшенно зніяковіла і поступилась. Без особливих причин Птаха вирішив, що дитина все-таки вже мертва, і навіть запитав у реєстраторки про процедуру оформлення документів на розтин та кремацію.
Але лікар, з яким вони зустрілись у палаті інтенсивної терапії, своїми словами його осадив:
— Чому ви з таким нетерпінням чекаєте на смерть вашого сина? Плата за госпіталізацію в нас не така й велика! У вас же є медична страховка? Так, ваша дитина дійсно слабшає, але все ж вона досі жива. Може, ви нарешті почнете поводитись, як належить батькові?
Птаха написав на вирваному із записника аркуші телефонний номер Хіміко, дав його лікареві і попросив телефонувати, якщо трапиться щось суттєве. Відчуваючи, що він викликає у всіх людей в палаті тільки огиду, Птаха, навіть не зазирнувши в інкубатор, у якому лежало його немовля, відразу вийшов з лікарні до спортивного автомобіля. Бігаючи задушливими лікарняними коридорами, він спітнів не менше, ніж Хіміко, яка спала в машині під полуденним сонцем. Залишивши по собі у повітрі вихлопні гази та тваринний запах поту, вони поїхали до будинку Хіміко, щоб провести спекотний опівденний час, лежачи голими у ліжку та чекаючи на телефонний дзвінок, що сповістив би про смерть немовляти.