— Мене сьогодні звільнили. Влітку від спецкурсів, а потім — повністю, — сказав він Хіміко.
— Як?! Що трапилось?
Птаха був змушений розповісти про похмілля, блювання в класі, про впертого законника-донощика, і його історія з кожним наступним словом ставала все більш безрадісною та гнітючою. Нарешті Птаха остаточно засмутився і змовк.
— Але ж ти міг із цим не погодитись! Якщо були студенти, готові свідчити, що ти отруївся, не було б нічого поганого в тому, щоб дати їм за тебе заступитись! Чому ти так легко дав себе звільнити!: Птахо? — збуджено проговорила Хіміко.
«Справді, чому я так легко здався?» — подумав Птаха. Вперше за весь час він відчув, що шкодує за щойно втраченою посадою викладача підготовчих курсів. Таку роботу не викидають отак, напівжартома, на смітник. І що тепер я маю сказати своєму тестеві? Чи зможу я відверто зізнатися йому, що того дня, коли народилась моя дефектна дитина, я напився, як свиня, а наступного — від сильного похмілля так начудив, що мене вигнали з роботи? Та ще й до цього всього то був його «Джонні Вокер»…
— У всьому світі не було взагалі нічого, жодного права, яке я міг виправдано відстоювати — так я себе тоді почував. Окрім того, єдине, про що я мріяв — це якомога швидше закінчити ту принизливу аудієнцію з директором, і заради цього був згоден на будь-що. Я поводився дуже необачно.
— Ти хочеш сказати, Птахо, що втратив будь-які законні права в цьому світі лише тому, що зараз сидиш і чекаєш, доки твоя дитина нарешті помре? — збоку озвалась жінка-продюсер.
Отже, Хіміко розповіла їй цю нещасливу історію, в яку потрапив Птаха!
— Боюся, що так, — різко відповів Птаха, роздратований одночасно нерозважливістю Хіміко та безцеремонністю її подруги. Тепер йому неважко було уявити себе в епіцентрі відомого усім скандалу.
— Саме ті люди, які вирішили для себе, що в них немає більше ніяких прав, і чинять самогубства, Птахо. Не здумай себе вбивати! — сказала Хіміко.
— Самогубство? Що ти таке кажеш? — Птаха був переляканий до глибини душі.
— Мій чоловік якось почав відчувати те саме. І невдовзі закінчив рахунки з життям, — промовила дівчина. — Якщо ти теж повісишся у цій же спальні, я вирішу, що я відьма.
— Я ніколи навіть не думав про самогубство, — впевнено заявив Птаха.
— Але твій батько теж себе вбив, Птахо, чи не так?
— Звідки ти знаєш? — здивовано запитав Птаха.
— Ти сам мені сказав про це тієї ночі, коли помер мій чоловік. Мабуть, хотів, щоб я повірила в те, що самогубство — це абсолютно звична та дуже поширена річ.
— Напевно, я тоді був шокований не менше, ніж ти, — спустошено сказав Птаха.
— Тоді ти ще розповів історію, як батько тебе побив, перш ніж накласти на себе руки.
— Ой, а що то за історія? — пожвавішала подруга Хіміко, запалюючись цікавістю.
Птаха розсерджено мовчав, і Хіміко переказала розповідь, як її чула. Птасі було шість років, коли він одного разу підійшов до свого батька і запитав: Тату, скажи, де я був сто років тому? І де буду через сто років після смерті? Що зі мною буде, коли я помру, тату?
Його молодий батько не відповів ані слова, а натомість несподівано розвернувся і вдарив хлопчика, розбивши йому губу та заюшивши йому кров’ю обличчя. Хлопчина відразу забув про свій страх перед смертю. А три місяці по тому батько всадив собі в голову кулю з німецького револьвера часів Першої світової війни.
— Якщо моя дитина виснажиться і помре, це звільнить мене принаймні від одного побоювання, — сказав, пригадуючи свого батька. — Бо я не знатиму, що їй відповісти, коли вона мені поставить таке ж запитання. А вдарити власного шестилітнього сина в обличчя так сильно, щоб він забув про страх смерті бодай на годину, я просто не зможу.
— Та все одно, не чини самогубства, Птахо, будь ласка!
— Не кажи дурниць, — мовив він, відводячи від її припухлих та налитих кров’ю очей свої, які в цій напівтемряві кімнати, здавалось, почали його обманювати.
Ніби дочекавшись, поки Хіміко замовкне, до Птахи повернулась радіопродюсерка і сказала:
— Це найгірше, що можна собі уявити, еге ж? Просто сидіти і чекати, доки твоя дитина десь там далеко в лікарні нарешті залишить цей світ, виснажена водно-цукровою дієтою. Самообман, невпевненість, тривога — вони просто з’їдають тебе живцем! Та й не тільки тебе, Птахо, Хіміко теж схудла.