— Я ж не можу просто піти і сам голіруч її вбити! — заперечив Птаха.
— Але якби ти це зробив, ти б знав, що ти брудниш свої власні руки, і тобі б не доводилося самого себе дурити. Хоч як би ти того не хотів, від лиходія в собі ти вже не втечеш, але в тебе було б виправдання: ти хотів врятувати свій домашній затишок від аномального немовляти, отже, в цьому є своя, хай і егоїстична, логіка. А ти просто залишив усю брудну та криваву роботу чужому лікареві, а сам втік подалі і вдаєш із себе гарну людину, ніжну жертву несподіваної трагедії. Це шкідливо для ментальної чистоти. Ти ж усвідомлюєш, що займаєшся самообманом, чи не так, Птахо?
— Самообманом? Якби я свято вірив у те, що мої руки анітрохи не забруднені, коли дитина вмирає, а мене немає поруч, — ось це був би самообман, — заперечив Птаха. — Але я знаю, що я буду відповідальним за смерть своєї дитини.
— Невже? — у голосі жінки не було ані натяку на те, що вона вірить його словам. — Відразу після того, як твоя дитина помре, на тебе звалиться ціла купа проблем: зовнішніх, внутрішніх — всяких! І, на мою думку, це буде відплата за самообман. І тоді Хіміко варто було б бути особливо насторожі, щоб ти не наклав на себе руки, Птахо, хоча тоді ти вже будеш, скоріше за все, знову зі своєю багатостраждальною дружиною.
— Моя дружина каже, що збирається зі мною розлучитись, якщо я покину дитину напризволяще і дам їй померти, — сказав Птаха з гіркою посмішкою.
— Щойно людина скуштує отрути самообману, вона вже не може ясно вирішувати, як правильно себе поводити, — нарешті сказала Хіміко, розвиваючи моторошне пророцтво. — Ви не розлучитесь. Ти з усіх сил виправдовуватимешся, приховуватимеш та викривлятимеш факти, щоб лише знову відбудувати своє подружнє благополуччя. Такі складні рішення, як розлучення, неможливо прийняти, коли ти вже отруєний солодким самообманом, Птахо. Потім навіть твоя дружина вже тобі не довірятиме, і дуже скоро ти помітиш, що обман кидає свою тінь на все твоє особисте життя. Врешті-решт, ти просто сам себе зруйнуєш. Перші симптоми самознищення вже очевидні.
— Хіба це не глухий кут? Чудово, ви змалювали мені найбезнадійніше майбутнє, яке тільки можна уявити, — сказав Птаха, намагаючись, аби це прозвучало якомога жартівливіше. Та його дебела й товста колишня однокурсниця суворо відрізала:
— Ти зараз якраз і є в цьому глухому куті, Птахо!
— Але ж те, що у нас із дружиною народилась аномальна дитина, — не більше як звичайна випадковість. Ніхто з нас за це не відповідальний! Разом з тим я ані холоднокровний мерзотник, здатний роздавити новонароджене дитя голими руками, ані впертий благодійник, щоб мобілізувати усіх лікарів і змусити їх скрупульозно підтримувати його життя, хоч яким би безнадійно хворим воно не було. І тому в мене не лишається іншого вибору, окрім як здати немовля в університетську лікарню і бути певним, що воно помре природною смертю від виснаження. І якщо, коли все закінчиться, я захворію набутим синдромом самообману і буду загнаним у глухий кут, мов пацюк, який проковтнув зооцид, — що ж, із цим нічого не поробиш.
— Ні, Птахо. Тут якраз ти мусив вибрати щось одне: стати або холодним мерзотником, або впертим лиходійником.
Птаха відчув тонкий запах алкоголю, що скрадався у солодкаво-кислуватому повітрі кімнати. Він придивився до широкого круглого обличчя однокурсниці і навіть у напівтемряві побачив, що воно було червоним, і її мімічні м’язи нервово смикались.
— Та ти п’яна! Я тільки тепер це зрозумів!
— Це не означає, що я не права. Хіба не правда, що ти від усього тікаєш неушкодженим? — з тріумфом у голосі вигукнула вона, відверто видихаючи гарячі алкогольні випари. — А зараз ти просто відмовляєшся бачити той осад проблем, що спіткають тебе після смерті дитини. Скажи-но, Птахо, чи не найбільше ти зараз переживаєш за те, що дитина не помре, а виживе і енергійно собі ростиме?
Серце Птахи стиснулось, і він знову сильно спітнів. Почуваючись, як побитий пес, Птаха мовчав. Потім він повернувся і, не кажучи ані слова, побрів на кухню, щоб узяти з холодильника пива. Один бік пляшки, який торкався формочки для льоду, був дуже холодним, а решта — зовсім теплою. Бажання випити пива відразу послабшало. Однак він все ж узяв пляшку та три склянки і повернувся до кімнати. Її подруга була у вітальні. Вже вдягнута, вона увімкнула світло і поправляла зачіску та макіяж. Птаха повернувся до вітальні спиною і налив собі та Хіміко по склянці пива брудно-коричневого кольору. Хіміко гукнула подрузі у вітальню, запрошуючи приєднатися.