Не маючи свободи хоч трохи поворухнутися, Птаха відчував, як у його тілі посилюється біль, і тому він майже втратив надію заснути. Врешті його серце заполонила гостра підозра: а що як той лікар разом із медсестрами щогодини дає дитині ціле відро густого молока? Перед Птахою відразу розгорнулася сцена: немовля з відкритими ротами у двох червоних головах голосно хлебче насичену молочну суміш. Усю поверхню тіла чоловіка гаряче закололо, ніби хтось усіяв його дрібними, як просо, пекучими зернятами лихоманки. Тягар сорому за те, що він залишив свою дитину на поталу, відразу полегшав, натомість на іншій чаші терезів збільшився тягар відчуття небезпеки, яку для нього становило це дитя. Психологічний баланс знову похитнувся. Птаха спітнів, відчуваючи, як його гризе егоїстична тривога. Він більше нічого не бачив, навіть меблів, контури яких спливали в темряві, нічого не чув, навіть звуків машин на шосе. Для нього існувало лише його тіло, яке свербіло від гарячки та поту. Немов отруєна інсектицидом садова гусениця, він нерухомо лежав і стікав рідиною, що пахла зеленню. Вони всі — і лікар, і медсестри — абсолютно точно годують мою аномальну дитину відрами відбірного молока…
На світанку він навіть не зможе поділитися з Хіміко своїм нав’язливим страхом, бо це була саме та параноя, про яку так зверхньо казала нічна продюсерка. Однак, якщо очікування дзвінка стане просто нестерпним, уранці він, напевно, сам піде до лікарні у палату інтенсивної терапії, де лежить його дитина.
До самого світанку так ніхто і не зателефонував. Світанок минув, і крізь штори до кімнати почав пробиватися літній ранок. Птаха так і не сплющив очей, занурений у казан з дьогтем тривоги. Пітніючи, він незрушно лежав на ліжку, а в його вухах слуховою галюцинацією без кінця дзвенів телефон.
У понурому мовчанні Птаха та лікар, притиснувшись плече до плеча, дивилися на ліжечко по той бік скляної перегородки, мов спостерігали за восьминогом у акваріумі. Немовля Птахи переклали з інкубатора на звичайне ліжко, і не схоже було на те, що воно потребувало будь-яких особливих заходів. Так могла б лежати дитина, якій щойно провели просту операцію з виправлення заячої губи. Це яскраво-червоне, як варена креветка, немовля зовсім не здавалося Птасі таким, що от-от помре від виснаження — навпаки, воно навіть ніби встигло трохи вирости. Разом з ним виросла і ґуля на голові. Голова дитини була відкинута назад, урівноважуючи масу пухлини, і вона відчайдушно тягнула руки за потилицю, торкаючись шиї кінчиками великих пальців. Можливо, вона хотіла зішкребти пухлину з голови, але її короткі ручки до неї не дотягувалися. Від напруження очі немовляти міцно заплющились, а шкіра на обличчі вкрилася зморшками.
— Ґуля на голові, напевно, свербить?
— Що-що? — сказав лікар. Нарешті, зрозумівши, що Птаха має на увазі, продовжив: — Відверто кажучи, не знаю. Але шкіра на нижній частині пухлини дуже запалена — от-от лусне. Тому не виключено, що дійсно свербить. Ми один раз укололи туди дозу антибіотика, але зараз скасували ці ін’єкції, і вона може луснути будь-якої миті. Якщо це станеться, у дитини може розвинутися легенева недостатність.
Птаха подивився на лікаря і вже відкрив рота, щоб щось сказати, але не промовив ані слова і проковтнув слину. Йому кортіло переконатися, чи, лікар бува, не забув, що він сам, батько цієї дитини, хотів її смерті. Якщо я цього не зроблю, мене, як минулої ночі, розтопчуть ті самі жахливі сумніви! Але все, на що він був здатен — це стояти і мовчки ковтати слину.
— Скоріше за все, сьогодні чи завтра буде вирішальний момент, — сказав лікар.
Птаха повернувся до дитини, яка не переставала терти голову подушечками великих пальців, що увінчували її пухлі ручки. Вуха в неї були такі ж, як і у Птахи — недорозвинено закручені всередину. Птаха пошепки, немовби боячись, що його голос може почути немовля, сказав:
— Дякую вам за все, що ви для мене робите.
Він кивнув лікарю, не піднімаючи до нього почервонілого обличчя, і вийшов із палати. Щойно за ним зачинилися двері, Птаха пошкодував, що не наголосив ще раз на своєму бажанні. Ідучи коридором, він притис вуха до голови і потер подушечками великих пальців між вухами та лінією, де починало рости волосся. Поступово його голова відкинулась назад, ніби якийсь важкий тягар тягнув її донизу. Нарешті помітивши, що він копіює рухи своєї дитини, різко зупинився і нервово озирнувся навколо. В кінці коридору на повороті біля крана з питною водою стояли дві вагітні жінки і байдуже дивились у його бік. Птаха відчув несподіваний напад нудоти, повернувся до переходу між корпусами і кинувся навтьоки.