— Чому б вам удвох із моєю Хіміко не поїхати до Африки? Продавши цей дім разом із землею, грошей можна отримати чималенько! — сказав він.
— А знаєш, це звучить непогано… — відразу пожвавішала Хіміко, запитально дивлячись на Птаху. — Ця подорож допомогла б тобі забути про всі біди, пов’язані з дитиною, Птахо! А мені — про чоловікове самогубство…
— Так, так, це дуже важливо! — гаряче підтвердив свекор Хіміко. — Хіба не чудово було б вам разом зібратися й поїхати?
Ця несподівана пропозиція так схвилювала Птаху, що він відразу розгублено забелькотів:
— Ні-ні, я не можу… Я просто не можу… — і безпомічно зітхнув.
— Чому це? — з викликом у голосі запитала Хіміко.
— Тому що… легко сказати — взяв і забув про смерть власної дитини, подорожуючи Африкою! Я… я так не зможу, — відчайдушно червоніючи та запинаючись на кожному слові, проказав Птаха.
— Птаха в нас дуже високоморальний молодий чоловік, — насмішкувато сказала Хіміко.
Він почервонів ще більше і осудливо подивився на дівчину. Насправді ж у глибині душі він думав зовсім інше: чому б її свекрові було й не підібрати якусь морально виправдану мету, щоб запропонувати їм подорож до Африки, як-от врятувати Хіміко від привида мертвого чоловіка? Він майже уявляв, як легко б розтанув, немов бульйонний кубик у окропі, й, піддавшись солодкому самообману, відпустив себе у цю подорож. Птаха боявся почути такі слова від свекра Хіміко, але разом з тим дуже хотів, і від цього огидного бажання йому хотілося провалитися крізь землю. За мить він помітив у очах Хіміко явний блиск пробудження.
— Десь через тиждень Птаха повернеться до своєї дружини, — сказала вона.
— О, так-так, перепрошую… — сказав свекор. — Просто я вперше після смерті мого сина бачу Хіміко такою життєрадісною, тому й подумав про подорож. Не гнівайтесь на мене.
Птаха розгублено дивився на свекра. Його коротка голова була сильно облисілою, і важко було напевно сказати, де вона закінчувалась: засмагла шкіра на потилиці ніби продовжувалась на шиї та плечах. З подивом Птаха дивився на його тюленячу голову та пару спокійних, злегка затуманених очей, але йому так і не вдалося бодай трохи зрозуміти, що за людина сидить перед ним. Тому він обачливо неоднозначно усміхнувся, відчайдушно намагаючись приховати відчуття глибокого розчарування, що поселилося в його грудях і поволі піднімалося нудотою до горла.
Уночі, в задушливій темряві спальної кімнати, вони безперервно кохалися цілу годину, ліниво лежачи у позі, яка найменше стомлювала їхні тіла. Як тварини, упродовж усього спарювання вони не промовили одне до одного ані слова. Хіміко раз за разом вигиналася в оргазмі — спершу через короткі проміжки часу, а згодом все рідше і рідше, і щоразу Птасі згадувалось, як він у своєму провінційному місті на спортивному майданчику молодшої школи запускав у повітря бензинову модель літака. Хіміко описувала кола навколо осі його тіла, летячи у небі свого оргазму. Вона здригалась і тихенько стогнала, як літак під тягарем заважкого для нього двигуна. Потім вона знижувалась до землі, де мовчки терпляче чекав Птаха, після чого вони оживали для чергового польоту. Секс укорінився у їхній щоденний спокійний та систематичний ритм, і Птасі здавалося, що вони разом сплять уже добрячу сотню років. Її геніталії стали для Птахи простими та звичними і не таїли в собі навіть найменшого паростка страху. Вони не здавалися йому чимось незбагненним — це був просто м’який, схожий на кишеню предмет із синтетичної гуми, з нього не могло з’явитись якесь чудовисько і напасти на нього. Птаха відчував глибокий спокій. Швидше за все, це було тому, що Хіміко чітко і беззастережно обмежила мету їхніх статевих зносин виключно на задоволенні. Він подумав про те, що відбувалося в ліжку між ним та його дружиною — постійне відчуття сором’язливості та небезпеки. Навіть після стількох років шлюбу їх спіткають ті самі гнітючі психологічні складнощі. Його занадто довгі руки та ноги незграбно обмацують її зіщулене та напружене від силкування перебороти огиду тіло, а їй увесь час здається, що він хоче її вдарити. Вона втрачає терпець, кричить на Птаху щось зле і навіть намагається вдарити його у відповідь. Врешті-решт, все закінчувалось однаково: він або відпускав тіло дружини, намагаючись придушити у собі роз’ятрене бажання, вплутуючись у дріб’язкову сварку до півночі, або ж якомога швидше намагався закінчити, відчуваючи себе жалюгідним експлуататором жінчиної ласки. Донедавна Птаха покладав великі надії на те, що в сексуальному житті їхнього подружжя зміни настануть після народження дитини…