Від дитячого сорому у Птахи запаморочилось у голові. Він широкими кроками перетнув площу і шмигнув у темний провулок збоку від театру — зараз йому б не стало сміливості навіть змішатися з натовпом у розважальному кварталі. Вздовж дороги стояли повії, але, побачивши розлючене обличчя Птахи, вирішили його не гукати. Нарешті йому вдалося знайти правильний шлях, на якому не ховалися навіть дівчата легкої поведінки, але тут дорогу йому загородив високий насип. Оповитий темрявою, Птаха відчув запах літніх трав: пологий схил насипу густо поріс зеленню. На його вершині було прокладено залізничні колії. Птаха уважно подивився в обидва боки, чи не наближається потяг, але в темряві нічого не побачив, потім звернув очі в чорне, як воронове крило, небо. Над землею низько висіла імла, червонувата від неонового світла кварталу розваг. На звернуте до неба обличчя Птахи впала дощова крапля. Трави, провіщаючи літню зливу, пахнули все сильніше. Він опустив голову і нишком помочився.
Раптом він почув безладні звуки кроків — з-позаду наближалось декілька людей. Коли він закінчив і повернувся, його вже обступили хлопці в джемперах з драконами. У мряці за їхніми спинами тьмяно виблискувала ілюмінація міста, і в цьому ореолі Птаха не міг роздивитися виразів їхніх облич. Але тієї ж миті він згадав ті холодні лиця, те жорстке несприйняття, яким вони зустріли його у розважальному клубі. Вони помітили його безпомічність, і це роз’ятрило в них звірячі інстинкти. Тремтячи від по-дитячому жорстокого нетерпіння познущатися над слабшим, вони кинулися навздогін нещасній овечці з жалюгідною 500-бальною силою удару.
Відчувши, як його наповнює страх, Птаха почав гарячково шукати очима шлях для втечі. З усіх боків його оточили агресивні молодики, а з боку гамірного розважального кварталу їх було найбільше — годі й думати про спробу прорватися: вони легко відштовхнуть його, із силами сорокарічного, назад. Праворуч дорога закінчувалася дощатим парканом. Ліворуч, між залізничним насипом та високою металевою огорожею промислової зони, бігла вузька доріжка, що виходила на широке автомобільне шосе. Це був його єдиний шанс, якщо лише йому вдасться пробігти ці кількасот метрів так швидко, щоб його не наздогнали.
І Птаха наважився. Він різко кинувся вправо, ніби хотів утекти в бік завулка, але через декілька кроків розвернувся та стрілою помчався у протилежному напрямку. Але хуліганів такою хитрістю обдурити не вдалося — вони були в цьому такими ж майстрами, як колись, сім років тому, він сам на своїх нічних вулицях. Зрозумівши його стратегію, вони перегрупувалися вліво, позбавивши Птаху можливості для втечі. Тієї ж миті, коли він різко розвернувся, шлях йому заступила темна постать молодика, котрий замахнувся на нього так само, як бив боксерську грушу в розважальному клубі. Ухилитися вже було неможливо. Він дістав, певно, найсильніший у своєму житті удар і впав просто у трав’яні хащі. Застогнавши від болю, він сплюнув слину упереміш з кров’ю. Хулігани знову пронизливо зареготали, як біля паралізованого ударом атракціону. Не зводячи з Птахи насмішкуватих поглядів, агресивні підлітки мовчки обступили його ще тіснішим півколом. Вони чекали.
Африканські мали в кишені, скоріше за все, пом’ялися від лежання на боці. І прямо зараз народжується його дитина! Ці думки одна за одною з нечуваною гостротою впивалися у його свідомість. Його охопили водночас сильний гнів та відчай. Переляканий і розгублений, він думав тільки про втечу. Але зараз він втікати не збирається. Якщо зараз він не прийме виклик, якщо не буде битися, він не лише навіки розпрощається з мрією поїхати до Африки, але й дитина його народиться, аби волочити найгірше життя, яке можна собі уявити. Птаху знову охопила рішучість, і він їй довірився.
Дощ полив як з відра на його розбиті губи. Він підвів голову, зі здавленим стогоном поволі звівся на ноги. Немов заохочуючи його, підлітки усім півколом на крок відступили, після чого найсильніший з них впевнено вийшов наперед. Птаха розслабив руки, даючи їм вільно звисати уздовж тіла, і виставив підборіддя вперед, як цап-відбувайло з вечірнього базару. Націлившись для удару, хлопець, неначе бейсболіст перед кидком, підняв угору одне коліно, вигнув корпус, відвів назад кулак, наскільки це було можливо, і всією вагою атакував з правої. В ту ж мить Птаха пригнув голову, зігнув тіло в попереку, і, як бойовий бик, з розгону вдарив головою супротивника в живіт. Не очікуючи такого удару, той зойкнув, закашлявся, вибльовуючи жовч, важко повалився на землю і затих. Птаха швидко підвів голову і повернувся до решти підлітків. У ньому зненацька ожила радість битви — він стільки років не відчував нічого подібного! Хулігани в драконових джемперах і Птаха спопеляли поглядами один одного. Час ішов.