Птаха в темряві заперечливо похитав головою.
— Коли жінка вагітніє, вони обирають когось із свого племені і посилають до неї в дім. Під покровом ночі їхній посланець виганяє з жінки справжню дитину і сам поселяється в її череві. І коли настає день пологів, він з’являється у світ у подобі невинного немовляти, Птахо!
Чоловік мовчки слухав. Дуже скоро така дитина починає хворіти. Коли мати, сподіваючись вилікувати своє дитя, робить приношення богам, демони тихо їх крадуть і ховають десь у таємному місці. Ніхто з таких дітей не одужує, і коли настає час ховати померлу дитину, дух повертається у свою звичну подобу, тікає з кладовища, забирає всі приховані скарби і повертається до свого племені.
— Дитя народжується таким гарнесеньким, що відразу завойовує любов матері, і їй нічого не шкода, аби воно одужало, Птахо! Африканці називають таких дітей «народженими, щоб померти», але можеш тільки уявити собі, якими гарними мають народжуватись ці діти, будучи пігмеями!
Мабуть, розповім цю історію дружині. І тоді вона вималює собі в уяві наше народжене, щоб померти, дитя неймовірно красивим. Можливо, з часом навіть моя пам'ять відкоригується. Я пам’ятатиму його зовсім інакше, і це буде найбільший самообман в усьому моєму житті. Наша дефектна дитина народилась і померла двоголовою. Їй судилося існувати з такою ж огидною двоголовістю нескінченно довго після смерті. І якщо існує якась безмежно велика сутність, що впорядковує цю вічність, вона напевно бачить нещасне двоголове дитя і його батька. Страждаючи від нудоти, Птаха провалився в глибокий сон, намертво законсервований у бляшанку від променів будь-яких сновидінь, за мить до цього вдруге почувши шепіт свого янгола-охоронця:
— Іноді ти просто нестерпний, Птахо…
Він вигнувся на ліжку, відкинувши голову, ніби її тягнув назад якийсь тягар, потягнувся обома руками до потилиці, намагаючись потерти її подушечками великих пальців, і штурхонув Хіміко ліктем у обличчя. Крізь сльози, що виступили на її очах від болю, Хіміко дивилася на неприродно болісно зіщулену фігуру сплячого Птахи. Вона запідозрила, що її друг міг неправильно зрозуміти, що йому казали по телефону, дзвонячи з лікарні. Можливо, дитина насправді зовсім не померла, а навпаки, її повернули до звичного режиму годування, і до лікарні Птаху кликали, аби обговорити проведення операції? Це видовище — її друг, що спав, дивно зігнувшись на ліжку та видихаючи сильний алкогольний перегар, — здалося їй одночасно кумедним і жалюгідним. Однак цей сон має стати для нього маленьким перепочинком перед великим переполохом, що чекав на нього завтра. Хіміко злізла з ліжка і потягнула його за руки та ноги, намагаючись укласти тіло уздовж ліжка якомога зручніше для сну. Птаха був важким, як зачарований велет. Зробивши все, на що стало сил, Хіміко обгорнулась у простирадло на манір давньогрецьких мудреців і пішла до вітальні: вона збиралася розглядати африканські мапи аж до світанку.
Зрозумівши свою помилку, Птаха побагровів від гніву, ніби над ним жорстоко поглумилися. Він увійшов до кабінету заступника головного лікаря у відділенні нейрохірургії. На нього чекали декілька молодих лікарів, педіатр, який займався його дитиною, та поважний професор неврології зрілого віку, обличчя якого світилося незагрозливою гідністю. Розуміючи, як він помилився, Птаха апатично завмер, сидячи на круглому, оббитому шкірою табуреті, в оточенні лікарів. Він відчував себе арештантом у в’язниці химерного немовляти. Його ніби схопили і приволокли назад до кабінету тюремних охоронців після невдалої спроби втекти. А може, ці тюремщики змовилися і спеціально зателефонували мені вчора вночі, не сказавши нічого конкретного, аби заманити мене в цю пастку, а потім насолодитися видовищем зі своєї спостережної вишки?
Птаха сидів мовчки, і педіатр вирішив відрекомендувати його решті лікарів:
— Цей чоловік — батько новонародженого, — промовив він, злегка, ніби зніяковіло, посміхнувся і відійшов назад на позицію спостерігача. Напевно, професор, роблячи обхід, звернув увагу на недостатнє харчування немовляти, і педіатр зрадив Птаху. Ця думка змусила його злобливо подивитися молодому лікарю в обличчя.
— Учора та сьогодні я оглядав вашу дитину. Їй ще трохи треба набратися сил, і тоді, думаю, ми зможемо її прооперувати.
Я мушу чинити опір! Борися з ними! Ти маєш врятувати себе від того новонародженого жахіття! — скомандував собі Птаха, відчуваючи, що от-от запанікує. Від моменту того солодкого непорозуміння він тікав і увесь цей час не міг думати ні про що інше, окрім періодичних поворотів назад, аби захиститись від нападів. Я повинен відмовитися від операції, а інакше химерне дитя захопить мій світ і запанує в ньому назавжди!