— Птахо, обід готовий! — гукнула Хіміко з вікна спальні.
Він зайшов до будинку і пішов на кухню, де дівчина стоячи їла сосиску. Птаха зиркнув у сковороду, але запах часнику його відвернув, і він поспіхом відвернувся. Підозріло дивлячись на нього, Хіміко злегка похитала головою. Вона з ентузіазмом прожувала, відпила зі склянки води, аби сполоснути жирний від розтопленого масла язик, і сказала:
— Якщо немає апетиту, може, приймеш душ? — її подих теж тхнув часником.
— Еге ж, так і зроблю, — полегшено зітхнув Птаха. Він був з ніг до голови вкритий пилюкою, що налипла на його спітнілу шкіру.
Птаха мився, покірно зіщуливши плечі. Зазвичай, коли він приймав гарячий душ, це загострювало його сексуальне бажання, але зараз він відчував лише задушливе прискорене серцебиття. Стоячи під гарячим дощем душу, він міцно заплющив очі, відкинув назад голову і — цього разу свідомо — почав терти за вухами подушечками великих пальців. За хвильку увійшла Хіміко, зібравши волосся під душовою шапочкою зі схожим на кавуни візерунком, залізла у ванну поруч із Птахою і діловито, ніби драючи тіло, почала митися. Птаха облишив свою гру і вийшов з ванної кімнати. Коли він витирався рушником, знадвору раптом пролунав сильний глухий удар, немов на землю впало щось велике й важке. Чоловік пішов у спальню, виглянув з вікна, і побачив, що їхній червоний спортивний кабріолет фатально перехилився, немов корабель, що от-от піде на дно: автомобілю бракувало переднього правого колеса! Не витерши спини, Птаха поспіхом устрибнув у штани, накинув сорочку і побіг надвір, щоб подивитися ближче. На виході з під'їзної алеї були помітні сліди втечі, але Птаха не побіг слідом за втікачами, а підійшов до машини і оцінив завдану машині шкоду. Від колеса не лишилося й сліду, а з боку, який торкався землі, фара була розбита на друзки. Отже, машину підняли домкратом, зняли колесо, потім стали на крило і так сильно грюкнули авто об землю, що від удару навіть розбилася фара. Домкрат лежав під машиною, схожий на зламану руку. Птаха повернувся і гукнув Хіміко, яка досі була у ванній:
— У нас украли колесо! І розбили фару. Дивний злодюга. Сподіваюся, в тебе є запаска!
— В сараї під задньою стіною.
— Але кому могло знадобитися одне колесо?
— Пам’ятаєш того мого друга — молодий, майже хлопчик? Це його вибрики. Він ховається десь неподалік з колесом у руках і стежить за нами! — відповіла Хіміко безтурботним голосом, ніби нічого не трапилось. — Якщо ми ніяк на це не відреагуємо і урочисто виїдемо, це його добряче роздосадує, і він розрюмсається десь там у своїй схованці. Так і вчинимо!
— Це все добре, якби лишень машина тепер завелась. У будь-якому разі, я спробую поставити запаску.
Птаха поставив колесо, замазавши руки брудом та мастилом. Від цього він спітнів ще дужче, ніж до душу. Після цього він спробував обережно завести двигун і не помітив нічого незвичного. Можливо, вони трохи спізняться, але, скоріше за все, встигнуть усе зробити до того, як упадуть сутінки — фари, напевно, не знадобляться. Йому захотілося ще раз сполоснутися під душем, але Хіміко вже була готова до виходу, і до того ж він відчував таку нетерплячість, що не міг дозволити собі на це ані хвилини часу. Як були, вони сіли в машину і поїхали. Коли їхній автомобіль виїхав на дорогу, хтось іззаду жбурнув їм навздогін камінець.
Коли вони під’їхали до лікарні, Птаха вийшов із машини, але Хіміко залишилася на своєму сидінні.
— Ходімо зі мною! — благальним голосом сказав чоловік.
Птаха з колискою в руках, Хіміко — з дитячими речами — поспішали довгим коридором до палати інтенсивної терапії. Пацієнти, що снували туди й сюди, сьогодні викликали в ньому особливу нервозність. Це був вплив дощу, який то налітав, нагнаний шквальним вітром, то раптом знову віддалявся, а ще далеких глухих розкотів грому. Птаха ішов уперед, притискаючи до себе колиску, і намагався дібрати правильні слова, з якими можна було б звернутися до медсестер щодо виписки з лікарні, але від цього тільки ще більше втрачав голову. Однак, коли він зайшов до палати, там уже знали про мету його візиту. Птаха трохи заспокоївся. Не даючи молодим медсестрам, які просто згорали від цікавості, запитати будь-що про те, наприклад, куди він забирає дитину чи чому відмовився від операції, Птаха з кам’яним лицем, опустивши очі, обмежувався короткими відповідями на необхідні для заповнення паперів питання.