Нарешті один з хлопців гукнув своїм компаньйонам:
— Облиште його! Він нам не рівня. Перестарок!
Підлітки миттю розслабилися і втратили будь-який інтерес до Птахи, який досі був готовий оборонятися. Вони підвели з землі свого непритомного товариша і поволі рушили у бік яскравого кварталу. Птаха стояв один, а дощ поливав його з голови до п’ят. Він відчув, як його розбирав сміх, і тихо захихотів собі під ніс. Його піджак був у кривавих плямах, але навряд чи хтось зможе їх помітити на наскрізь мокрій від дощу матерії. Птаха відчув, як у ньому запановує умиротворення. Щелепа нила у місці, на яке прийшовся удар; очі, руки та спина боліли ще дужче. Та зараз у нього вперше, відколи у його дружини почалися перейми, був гарний настрій. Він повернувся у бік шосе і побрів ледь помітною стежкою уздовж огорожі промислової зони. Випускаючи клуби диму та пари, повз нього проїхав старомодний паровоз. Він проїхав просто над головою Птахи, немов велетенський африканський носоріг, важко галопуючи чорнильно-чорним вечірнім небом.
Вийшовши на шосе, Птаха зупинився, чекаючи таксі. Щось у роті йому заважало. Птаха провів язиком між зубами та яснами і виплюнув на землю вибитий зуб.
2
Під пришпиленою до стіни канцелярською кнопкою африканською мапою, вкритою плямами крові, жовчі та багнюки, згорнувшись у клубок, мов злякана мокриця, спав Птаха. Це була їхня з дружиною спальня. Між його ліжком та порожнім ліжком дружини стояла ще запакована плетена колиска для майбутнього немовляти. Птаха незадоволено мимрив, щулячись від вранішньої прохолоди, і бачив поганий сон.
Він стоїть на широкому плато на західному узбережжі озера Чад, що на сході від Ніґеру. Чого він може чекати у цьому місці? Раптом його помічає дикий кабан і, здіймаючи куряву з піску, біжить просто на нього. Так і має бути. Він вирушив до Африки у пошуках пригод і смертельно небезпечних авантюр; він приїхав сюди, аби познайомитися з новими людьми та звичаями, аби зазирнути за горизонт повсякдення — такого спокійного та мирного, але водночас такого вбивчо нудного. Але хоч якоїсь зброї, аби подолати дику тварину, у нього немає. Я приїхав сюди непідготовленим, я навіть не тренувався! — розпачливо думає Птаха, відчуваючи, як страх починає оволодівати його тілом та свідомістю. Тим часом кабан невблаганно скорочує дистанцію. Несподівано для самого себе він пригадує, як у молоді буремні роки зашивав у манжеті брюк ніж з відкидним лезом. Але ті штани він зносив і викинув багато років тому. Смішно; він не міг згадати навіть, як правильно називається цей вид. Стережись! Кабан! Тікай! — Птаха чує голоси групи туристів, які теж помітили тварину і встигли відбігти на безпечну відстань. Розлючений звір уже був біля невисоких кущів за кількадесят метрів від нього — шансів утекти немає. Раптом Птаха помічає з протилежного боку територію, оточену сріблястою смугою, — напевно, сталева дротяна огорожа. Люди, які його покинули, кричали звідти, отже, там безпечно. Птаха побіг. Та було вже запізно, кабан його майже наздоганяв. Я приїхав сюди непідготовленим, я навіть анітрішечки не тренувався! Птасі вже не уникнути атаки тварини, він впадає у відчай, але страх жене його вперед. З-за металевої огорожі на нього дивляться люди, вони в безпеці. Незчисленні очі спостерігають, як жахливі гострі зуби дикого кабана майже хапають його за щиколотки…
Телефон дзвонив безперестанку. Птаха розплющив очі. За вікном сіріло досвітнє небо, дощ лив ще дужче, ніж учора. Він вислизнув із затишної постелі, босоніж ступив на холодну вологу підлогу, як заєць, навшпиньки прострибав до телефону і підняв слухавку. На іншому кінці чоловічий голос не вітаючись перепитав його ім’я і сказав:
— Ви маєте терміново приїхати до лікарні. У дитини виявлено вроджену аномалію. Вам все пояснять.
Раптом Птаха опинився десь далеко. Він відчув нестримне бажання повернутися назад в Ніґер, на те небезпечне плато. Він хотів знову зануритися в сон, хай навіть він був густо, як морський їжак, усіяний голками страху. За мить він знову опанував себе і, пересиливши бурхливі емоції, запитав:
— З матір’ю все гаразд? — Голос його звучав спокійно і виважено, ніби говорила інша людина, у якої були залізні нерви. Птасі здалося, що це питання — його звична театральна роль, яку він повторював уже не одну тисячу разів.