— З нею все добре. Будь ласка, приїжджайте негайно.
Кинувши слухавку, Птаха квапливо повернувся назад до спальні, як краб ховається від небезпеки в свою нірку. Він пірнув назад у ліжко, міцно заплющив очі і спробував думкою повернутися назад на Ніґерське плато, ніби заперечуючи реальність, ховаючись від неї в затишному теплі постелі, він і справді міг змусити її змінитись. Але нічого не вийшло — дійсність його не відпускала. Птаха приречено хитнув головою і потягнув руку до штанів та сорочки, які лежали там же, де він учора їх кинув. Тіло пронизав біль, нагадуючи про вчорашню сутичку з хуліганами. Він ще може перемогти у двобої! Птаха спробував знову розбудити в собі гордість за власні сили, але нічого не вийшло. Застібуючи ґудзики на сорочці, він дивився на африканську мапу на стіні. Місцевість, яка йому снилася, називалася Діффа. На ньому був зображений бородавочник. Африканський бородавочник! Авжеж, ось як він називається! Сріблястою лінією була відмічена територія, де заборонено полювати. Отже, навіть якби він у своєму сні добіг до того місця, це б його не врятувало. Птаха ще раз хитнув головою, вдягнув піджак, вийшов зі спальні та ледь чутними кроками спустився сходами вниз. Якщо він розбудить домовласницю, яка живе на першому поверсі, йому обов’язково доведеться відповідати на її питання, гостро відточені добросердечністю та звичайною людською цікавістю. Але що він може їй сказати? Він і сам ще нічого не знає. Тільки те, що у дитини якась вроджена аномалія — от і все, що йому повідомили! Але, можливо, все ще гірше, ніж він може собі уявити. Птаха навпомацки знайшов взуття, тихо, як тільки міг, відчинив ключем двері і ступив на залиту променями світанкового сонця вулицю.
Його велосипед, мокрий від мряки, лежав повалений на гальку біля живоплоту. Птаха підняв його з землі та спробував витерти прогниле шкіряне сідло від крапель надокучливого дощу. Так і не витерши його досуха, він різко сів на велосипед, нервово, як розсерджений кінь, вдарив по педалях і виїхав з двору на дорогу. Дрібна галька розліталася з-під коліс. Від вогкого й холодного сідла штани промокли, і його сідниці неприємно закололо. Продовжувало дощити, і вітер гнав дощові краплі просто Птасі в обличчя. Він їхав із широко розплющеними очима, намагаючись не потрапляти колесами в вибоїни на дорозі, краплини води летіти прямо в очі. Птаха виїхав на ширшу та світлішу вулицю і звернув ліворуч. їхати стало легше: тепер вітер з дощем дув справа. Аби втриматися на велосипеді, він трохи нахилився корпусом у бік вітру. Колеса велосипеда здіймали хвилі дрібних, як туман, бризок на дорозі, вкритій дощовою водою. Птаха їхав далі, нахиливши корпус вперед, і дивився, як шини розганяли дощові калюжі. Від монотонного видовища у нього запаморочилося в голові, і він підвів обличчя догори. Птаха озирнувся навколо: скільки міг сягати погляд, на вулиці ранком не було жодної людини. Набухле від дощової води листя дерев гінкго, які густо росли уздовж дороги, важко розвівалося від поривів вітру. Товсті чорні стовбури підтримували цілі океани листя насиченого зеленого кольору. Якщо всі ці дерева враз поваляться, Птаха разом із велосипедом потоне в морі зелені, сповненої ароматами весняної свіжості. Йому раптом стало моторошно їхати уздовж нескінченної алеї. На вершинах дерев гілки стугоніли від поривів вітру. Він подивився на шматочок східного неба, що проглядався за густим гіллям. За темно-сірим панцирем дощових хмар з глибин прозирало несміливе персиково-рожеве сонце. Вкрите галопуючими лапатими чорними псами-хмарами небо виглядало засоромленим. Декілька голубих сорок зухвало, як дворові коти, випурхнули напереріз Птасі. Він бачив сріблясті дощові краплини, що, мов воші, вмостилися на їхньому світло-голубому пір’ї. Птаха відчув, яким він був напруженим, як легко його було сполошити. Його зір, слух, нюх — всі чуття надзвичайно загострилися. Він побачив у цьому поганий знак: щось подібне траплялося з ним у ті тижні безпробудного п’янства.
Птаха схилив голову і всією своєю вагою обрушився на педалі, прискорюючи хід велосипеда. В ньому ожив той самий страх, що гнав його вперед в неспокійному сні цієї ночі. І він продовжував крутити педалі. Плечем він ненароком зачепив низьку гілку, і вона, зламавшись, відпружинила й дряпнула Птасі вухо. Та він швидкості не знизив. Краплі дощу свистіли, мов кулі, біля вух Птахи, злегка зачіпаючи подряпину. Він під’їхав до входу в лікарню і різко загальмував. Гальма жалібно вискнули, високо та пронизливо, як міг би закричати він сам. Птаха встиг промокнути як хлющ. Струшуючи з себе воду, мов пес, він почувався, ніби проїхав нескінченно довгу дорогу під сильною зливою.