Чорні репродуктори викидали у натовп невтішні звістки, колонами йшли чоловіки й старші хлопці, раз по раз з’являлися у небі літаки з хрестами на крилах.
А дівчата бігали містом: частіше — з повістками (здрастуйте — розпишіться); рідше — з пакетами до установ.
Добре хоч, що їх годували обідом разом із працівниками комісаріату.
Учора заходив прощатися Юрко Козачук — повертається на село. Наче виправдовувався: чоловіків призвали, а врожай, врожай хто збиратиме?
Над широким пасовиськом — стрекотіння коників. Літнє небо — ані хмаринки. Світлоока білява дівчинка років п’яти легко йде оксамитовою отавою. Міцна вгодована корова повертає голову і великими чорно-фіолетовими очима сумно дивиться на неї. Рожева долонька зі свіжим окрайцем білого хліба злітає під ніс тварині: ось тобі, корово!
Дитина сміється — великі м’які губи обережно забрали частування.
Та це ж та само, що плела вінка на березі! Але як вона зросла!
А дівча уже біжить далі, підстрибуючи, — у зелений луг, у сяйливий світ, де скрекіт коників, і в небі — ані хмаринки.
І знов він прокинувся, відчуваючи наснагу, силу та упевненість. Того разу вона наснилася перед величним днем. Так буде й сьогодні…
Наприкінці другого тижня майор Гусаков викликав дівчат і, ховаючи очі, повідомив:
— Усе, дівчата, більше у мене роботи для вас немає. Від сьогодні можете бути вільними.
По тому, як пакували останніми днями документи командири з військкомату, як палили весь час якісь папери на задньому дворі, як усе тривожнішими ставали їхні очі, Марічка здогадалася — справи на фронті кепські, значно гірші, ніж повідомляє радіо, і військкомат незабаром евакуюють.
Тільки-но вони вийшли з комісаріату, глянувши наостанок у суворі очі жінки з плаката, одразу ж натрапили на комсомольця-райкомівця, який був на їхньому випускному і запам’ятався плутаною промовою та пристрастю до чужих цигарок.
— Овва! Джура і… — комсомолець на хвилинку примружився, — і Коляда. Ви мені і потрібні.
— Ти диви: запам’ятав, — перезирнулися подруги.
— У нас рознарядка: п’ятдесят чоловік на Київський УР.
— Що таке УР? — спитала Настуся.
— І що треба робити? — додала Марічка.
— УР — це укріплений район, а робити — те, що скажуть. Записую, — і на незайманому аркуші з’явилися їхні прізвища.
— Це ви, товаришу уповноважений, півсотні народу по вулицях ловитимете? — пирснула Настя.
— По-перше, мене звуть Андрій, прізвище — Мельниченко, — підморгнув уповноважений, — по-друге, тридцять дає ФЗУ*, десять — палітурна майстерня, вас двоє та я; залишилося наловити, — Мельниченко знов підморгнув, — сімох.
Розділ 5
Старенький, але добре умащений та налагоджений велосипед котив путівцем. Вільно, без напруги крутилися педалі, вранішній вітерець легко дмухав у лице велосипедистові.
Петро Ролько із задоволенням підставляв лице тому свіжому струменю. За півтори години він буде вдома — у Джулаївці, де батькова добротна хата, садок із чудовими деревами добірних сортів.
Через війну — усі плани — шкереберть. Яке тепер музучилище, яка консерваторія: футляр з корнетом, надійно запакований у светр та спортивні брюки, сховавсь у невеликому рюкзаку за спиною. Які тепер ноти…
Батька, мабуть, не візьмуть — застарий. Він, Петро, ще непризовного віку. А за рік, треба думати, усе якось закінчиться. Броня крєпка, і танки наші… І з нами Ворошилов… Обійдеться Червона Армія поки що і без Петра.
Вчора приходили Джура та Коляда. Кажуть: поїхали з нами на окопи. Вже під Києвом окопи риють. Оце так: малою кров’ю, на чужій території.
— Та я б поїхав, — відмовив, — але у селі чоловіків не лишилось, а я й на тракторі, й на комбайні можу.
Гарна дівка та Джура. Струнка, вродлива, і цицьки тверді. Дика тільки, не дається. Начебто — не хоче…
Він і сам не помітив, як за цими думками почав сильніше крутити педалі, і слухняна двоколісна машина набрала хід. Ідеальні легені, розвинені реґулярною грою на корнеті, ритмічно збагачували киснем сильне спортивне тіло.
Віддалявся Обухів з його метушнею, з репродукторами, світломаскуванням, з плакатами та наказами, розклеєними по стінах та парканах, з шибками, перехрещеними стрічками, з військкоматом, мобілізацією та евакуацією. З рознарядкою на риття окопів: що, його пальці музиканта — для лопати?
Він їхав додому, і свіжий вітерець приємно холодив його лице.