«Він вважає себе європейцем», — сердилася Ґрета. Юнак читав книжки, і це також не подобалося господині, він незворушно дивився на неї блакитними очима (не розбереш, про що думає) — і дратував її.
Одного разу, у п’ятницю, Бутковський отримав листа від своєї дівчини й прийшов до фрау Ґрети: «Прошу пані дозволити мені відлучитися на вихідні».
— А саме? — холодно відреаґувала Ґрета.
— Я хочу відвідати наречену в сусідньому місті, — пояснив поляк.
— Понеділок — робочий день, — відрубала фрау й припинила розмову. Юнак зрозумів її відповідь, як найбільше хотілося: як дозвіл.
У суботу зранку він поїхав на станцію, купив квитка й сів на потяг. На першій же станції його заарештувало ґестапо й доправило в Грохов.
— Пані Ґрета мені дозволила, — виправдовувався Станіслав. Поліцейський мовчки простяг йому друкованого аркуша. Юнак глянув і пополотнів:
«Ortspolizeibehцrde
An den Herrn Landrat.
Frau Schneider…teilt mit, daβ der bei ihr beschaftige polnische Staatsangehцrige Stanislaus Butkowski nach 8 uhr verschwunden ist»*.
Станіслав повернувся зі штрафтабору змарнілий, виснажений і похмурий. Як і раніше, він не говорив грубощів і не виявляв відкритої непокори. Попри це фрау боялася повертатися до нього спиною: вона вже зрозуміла, на що вона може очікувати.
Незабаром вона донесла в поліцію, що Станіслав украв у неї ковбасу, і до нього, відповідно до нового указу Гіммлера, застосували «особливе обходження»**— прилюдно повісили посеред площі!
Про це «особливе обходження» чутки раз по раз доходили до Ціленціка. Не так давно розповідали, що в сусідньому окрузі стратили росіянина за зв’язок із німкенею.
Хлопця повісили серед площі, і його вагітну німецьку подружку примусили вибити з-під його ніг стільця, на якому він стояв із зашморгом на шиї. Потім дівчину возили містом на підводі, на грудях у неї була табличка: «Російська коханка»***.
Згодом вона зникла: казали — відправили до концтабору.
Не жартував Фріц Заукель*, коли написав у «Пам’ятці для східного працівника»: «Німецька жінка, німецька дівчина знаходяться під захистом німецького закону. Вони для тебе недоторкані».
…Олексій Білокінь, уперше за останні півроку вимитий та ситий, лежав у чистій постелі і дивився на лікарняну стелю. Пульсував, тьохкав біль у прооперованій нозі.
Наркоз відійшов, як вода у повінь — поступово, але невідворотно. Старий лікар, що провадив операцію, повідомив:
— Усе пройшло нормально. Навіть і не шкутильгатимеш. Полежиш у нас кілька днів, а ми спостерігатимемо, бо у таборі тобі одужати не дадуть — поженуть на роботу, і уся моя робота зійде нанівець.
У палаті були самі німецькі діди. Вони поставилися до молодого українця із кволим інтересом — свої недуги дошкулили, лише один, хворий на виразку шлунка, весь час буркотів, що «вони там наших синів убивають, а ми їх тут лікуємо».
Олексій не слухав — намагався думати про щось хороше: як танцював із Настусею на випускному, як дільничний міліціонер Валет намагався з’ясувати, хто випив у роздягальні горілку. Як кружляли пари і зі старовинною ґалантністю вів молоду симпатичну вчительку підстаркуватий огрядний директор.
Потім — як вони ходили із Сашком Василенком на рибалку, як поплавець танцював на хвилях, танцював… танцював… танцював…
Олексій спав, дихаючи рівно та спокійно, спав глибоко, як сплять тільки в юності. Він не чув, як тихенько гомоніли німецькі діди про війну, ціни у крамницях, про доктора Ґеббельса, Волгу, генерал-полковника Паулюса та Сталінград. Сірий дощ за вікном із паскудною упертістю шарудів по дахах, дворах та дорогах.
…Важко сьогодні Марічці — ледве ноги тягне. Сире пальто не гріє, хлюпає в черевиках, паморочиться голова. Зимно на вулиці — пронизує до кісток сирий вітер. Змерзла дівчина — дрижаки її б’ють.
Охорона коміри шинелей підняла, голови у шиї втягує. Крокує колона звичайним маршрутом: завод — табір.
Сердитий Кауль підганяє: швидше, швидше, через вас і я мерзну; мовчки дивиться Леонґардт — невесело і йому.
І тягнуться сьогодні ці щоденні двадцять хвилин — від воріт до воріт — вічність.
Тільки і вистачило сил у Марічки — дійти до барака. А там сіла на нари — навіть пальта скинути не може. Настуся коло неї — як бусол коло гнізда: роздягла, вклала, укрила двома ковдрами, води накип’ятила та заварила ерзац-чай: