— В Україні не ставлять ялину? — здивувався німець.
— Ні, хоча батько, — зітхнула, — розповідав, що раніше ставили і вбирали.
— А хто за фахом твій батько? — поцікавилася господиня.
— Бухгалтер у заготконторі.
— О! — з повагою перезирнулися німці.
У їдальні горіли свічки. Стіл, накритий на три персони, виблискував кришталем графинів та сріблом ножів і виделок. Фужери з рубінового скла на струнких ніжках хизувалися вибагливими візерунками на боках. Тарелі тонкої порцеляни, розписані позолотою, терпляче чекали.
Дивної роботи серветка була покладена біля кожного прибору. І сліпила, як сьогоднішній вранішній сніг, бездоганно біла крохмальна скатертина.
Пан Ріхард, поглядаючи на стіл, потер долоні:
— Я думаю, що трохи червоного вина фройляйн Марії не завадить.
Марічка мовчала, відчуваючи, як невтримно повзуть по щоках підступні сльози.
— Не треба плакати, усе погане вже минулося, — пані Лемарцаґль обережно, як мама у дитинстві, витерла носовичком Марійчині шоки. — Усе погане вже минуло.
На Різдво завод не працював, тож і в таборі був вихідний. Дали навіть незвичайний сніданок: варену картоплю, по дві скибочки сірого хліба (він видався білим!), намащені тоненько марґарином, та ерзац-каву.
Сиділи, займалися хто чим. Латали одяг, ремонтували взуття. Дехто взявся писати листа рідним. Дівчата з Полтавщини у своєму кутку тихенько співали:
Раптом до барака влетіла Тереза, репетуючи, аби всі негайно виходили на плац і шикувалися.
— І на свято спокою не дають, — зітхнула Ганна Бас, узяла свій сак, що його надіслала їй мати, і покірно пішла до виходу. Настуся із Фросиною — за нею, вдягаючись на ходу.
Коли шеренги вишикувались на припорошеному снігом плацу, з приміщення охорони вийшов лаґерфюрер герр Шурмель у доброму чорному пальті, за ним — висока ставна пані з презирливими тонкими губами — дружина, зрозуміли у строю, з нею — двійко дітей — дівчинка та хлопчик.
До них підбігла Тереза, яка була у таборі за перекладача.
— Подивилися на неповноцінних рабів? — спитав у родини Шурмель.
Діти з цікавістю та острахом розглядали худих людей у поганому латаному одязі.
— Кажуть, слов’яни добре співають? — повернулася до чоловіка пані.
— Хай заспівають, — наказав той Терезі.
— Усім співати! — заверещала Тереза.
Сірі шеренги мовчали.
— Співати, холєра ясна!
— Сама ти холера! — сказав із задніх рядів глухий глос.
— Вони відмовляються? — крізь зуби вицідив Шурмель.
Капо тільки виструнчилася.
— Вирішили зіпсувати мені свято? Добре. Усіх залишити без обіду!
Голодні обірвані люди мовчки дивились, як понесли до помийної ями у здоровенних каструлях уже готовий суп, і мовчали. Мовчав і Шурмель, байдужими очима роздивляючись шеренги. Стояла поряд його родина — ані пари з вуст.
Нічого не говорила й табірна охорона з пістолетами, ґвинтівками та ґумовими кийками.
Небо було високим та ясним, і лежав на землі сліпучий білий різдвяний сніг.
Розділ 14
«Здрастуй, дорога Маріє!
Вітаю тебе з Новим 1945 роком!»
Марічка здивовано покрутила листівку — довго ж вона йшла. Уже весна. Цей почерк вона знала ще зі школи: такими рівними круглими літерами писав лише один її знайомий — однокласник Юрко Козачук.
Він зичив здоров’я та здійснення найбажанішої мрії.
Легко зрозуміла алегорія: заповітна мрія кожного — кінець війни та повернення додому. Вона мимоволі усміхнулася езоповій мові товариша. Де він тепер? Минуло два з половиною роки з того дня, коли Юрка майже силою витяг з потягу бундючний пан у краватці та капелюсі. Юрко потім у листах ніколи не жалівся на хазяїна: писав, що годує та вдягає його добре.
Вона глянула на зворотню адресу: «Крайс Ост Штенбрек, Ціленцик, Бехензеє, пост Шармайзель». У тому Шармайзелі, мабуть, вже чути фронт — як тоді, у сорок першому, під Києвом. Тепер Німеччина дуже нагадує Україну сорок першого. Світломаскування, авіаналети, стривожені обивателі… Нойсс — невелике місто, його літаки майже не чіпають, а от Дюссельдорфові дістається.
Приходила Настуся — їх останній рік інколи випускають у вихідні з табору — каже: німці бояться радянських літаків. Американські, які з’являються у небі все частіше, досі не скинули на завод жодної бомби. Дідусь Крюлл пошепки пояснив, що завод більше ніж наполовину належить американцям…