— Здурів, чи що? Марить?
— Він бачить сон,— посміхнулася Йєннефер.— Його мрія збувається уві сні. Я прозондувала його мозок до самого дна. Не надто багато чого там виявилося. Трішки мотлоху, кілька бажань, безліч поезії. Але не в тому річ. Печатка, якою була запечатана пляшка із джином, Геральте. Я знаю, що вона не в трубадура, а в тебе. Попрошу віддати її мені.
— Навіщо вона тобі?
— Ну, як би тобі сказати?— чарівниця кокетливо посміхнулася.— Може, так: не твоя це справа, відьмаче. Така відповідь влаштує?
— Ні,— теж посміхнувся Геральт.— Не влаштує. Але не картай себе за це, Йєннефер. Мене нелегко задовольнити. Дотепер це вдавалося тільки особам більш, ніж середнього рівня.
— Шкода. Значить, так і зостанешся невдоволеним. Що зробиш? Прошу печатку. І не посміхайся так. Це не пасує ні до твоєї краси, ні до твоєї зачіски. Якщо ти ще не помітив, то знай, що саме зараз почала виконуватися подяка, якою ти мені зобов'язаний. Печатка — перший внесок за голос співуна.
— Дивлюся, ти розкидала ціну на багато внесків,— холодно проговорив він.— Добре. Цього можна було очікувати, і я очікував. Але нехай це буде чесна торгівля, Йєннефер. Я купив твою допомогу, і я заплачу.
Вона скривила губи в посмішці, але її фіалкові очі залишалися холодними.
— Вже в цьому, відьмаче, не сумнівайся.
— Я,— повторив він,— а не Жовтець. Я забираю його звідси в безпечне місце. Зробивши це, повернуся, виплачу другий внесок і наступні. Що ж стосується першого… — Він засунув руку до секретної кишеньки на поясі, дістав латунну печатку зі знаком зірки й ламаного хреста.— Будь ласка. Але не як перший внесок. Прийми це від відьмака як знак подяки за те, що хоч і з розрахунком, але ти поставилася до нього доброзичливіше, ніж це зробила б більшість твоєї братії. Прийми це як доказ доброї волі, покликаний переконати тебе, що, подбавши про безпеку друга, я повернуся сюди, щоб розплатитися. Я не помітив скорпіона у квітах, Йєннефер. І готовий розплачуватися за свою неуважність.
— Прекрасна промова,— чаклунка схрестила руки на грудях.— Зворушлива й патетична. Шкода тільки, марна. Жовтець мені потрібен і залишиться тут.
— Він уже одного разу зіткнувся з тим, кого ти маєш намір сюди притягти,— Геральт указав на зображення на підлозі.— Коли ти закінчиш і притягнеш сюди джина, то незалежно від твоїх обіцянок Жовтець постраждає, можливо, ще більше. Адже тебе цікавить та істота із пляшки, вірно? Ти маєш намір заволодіти ним, змусити служити собі? Не відповідай, я знаю, мені начхати на це. Роби що хочеш, притягни хоч десяток демонів. Але без Жовтця. Якщо ти підставиш Жовтця, це вже не буде чесною угодою, Йєннефер, і ти не маєш права за таку вимагати плати. Я не допущу…— він осікся.
— Мене цікавило, коли ж ти нарешті відчуєш,— хихикнула чарівниця.
Геральт напружився, зібрав всю свою волю, до болю стиснувши зуби. Не допомогло. Його немов паралізувало, він раптом перетворився в кам'яну статую, у вкопаний в землю стовп. Не міг ворухнути навіть пальцем у черевику.
— Я знала, що ти зумієш відбити чари, кинуті відкрито,— сказала Йєннефер.— Знала також, що, перш ніж почнеш що-небудь робити, ти постараєшся прихилити мене до себе красномовством. Ти базікав, а навислі над тобою чари діяли й потроху ламали тебе. Тепер ти можеш тільки говорити. Але тобі вже немає потреби мені подобатися. Я знаю, ти красномовний. І не треба продовжувати, це тільки знизить ефект!
— Хіреадан… — ледве проговорив він, усе ще намагаючись боротися з магічним паралічем.— Хіреадан зрозуміє, що ти щось замислюєш. Зрозуміє швидко, запідозрить у будь-який момент, тому що не довіряє тобі. Він не довіряв із самого початку…
Чарівниця повела рукою. Стіни кімнати затуманилися й набули одноманітної мутно-сірої барви. Зникли двері, зникли вікна, зникли навіть порохняві фіранки й засиджені мухами картинки на стінах.
— Ну й що, якщо Хіреадан зрозуміє?— зловісно поморщилася вона.— Поспішить на допомогу? Крізь мій бар'єр не пройде ніхто. Але, запевняю тебе, Хіреадан нікуди не побіжить, не зробить нічого мені на шкоду. Нічого. Він зачарований мною. Ні, справа не в чорнокнижництві, я не причаровувала його. Звичайна хімія організму. Він закохався в мене, дурень. Ти не знав? Він навіть хотів викликати Бо на двобій, уявляєш? Ельф, а ревнивий. Таке зустрічається рідко. Геральте, я не випадково вибрала цей будинок.
— Бо Берран, Хіреадан, Еррділь, Жовтець. Дійсно, ти йдеш до мети найпрямішим шляхом. Але мною, Йєннефер, не скористаєшся.
— Скористаюся, скористаюся,— чарівниця встала з ліжка, підійшла, старанно обходячи накреслені на підлозі знаки.— Я ж сказала, ти мені дещо винен за лікування поета. Так, дріб'язок, невелику послугу. Після того, що я зараз збираюся зробити, я відразу ж зникну з Ринди, а в мене в цьому містечку ще є деякі… неоплачені борги, назвемо це так. Деяким людям я тут дещо пообіцяла, а я завжди виконую обіцянки. Однак, оскільки сама я не встигну, ти виконаєш мої обіцянки за мене.