— Був у нового командуючого?.
— Був. Послав сюди.
— Він ще зранку, до від’їзду у війська, нашому Перевозчикову, коли той попросив, пообіцяв тебе повернути. Правда, сказав, що тимчасово… — Прокудін запитливо подивився на Синцова.
Та Синцов не став пояснювати, чому тимчасово. Такі речі наперед не пояснюють. Тимчасово чи не тимчасово, а поки що працювати тут.
Він підійшов до карти, на яку Прокудін щойно наніс останню обстановку.
Просування майже по всьому фронту армії було значне, не менше від учорашнього. Але з-за розмежувальної лінії з сусідом через тили Кирпичникова йшла синя стрілка — пунктиром.
— А це що? — спитав Синцов.
— Залишки того угруповання, що вночі галасу наробило. За ніч і ранок сусід з допомогою фронтових резервів у себе в тилах бив його, але не добив. І штовхнув на нас. Було понад три тисячі, тепер вважаємо — півтори-дві… Пообідаєш?
— Поки що не хочеться.
— А я, після вчорашнього, вночі, щоб заснути, склянку горілки хильнув… — сказав Прокудін. — То не обідатимеш?
— А чого ти турбуєшся? — спитав Синцов.
Спільні поїздки з Прокудіним давно здружили їх.
— Та тут наказано послати Саватєєва подивитись на обстановку, — кивнув Прокудін на синю стрілку, — а він десь у дорозі, ще не повернувся. Тому й питаю — думав, цідобідаєш і поїдеш. Якщо, звичайно, до тями прийшов… Загалом не збиралися тебе сьогодні чіпати, думали завтра зранку до роботи залучити…
— Чому завтра? Коли треба, поїду зараз, — сказав Синцов, подумавши про себе, що тут, в оперативному, довго не затримається. Поки бої — вакансії майже щодня, а Бойко слів на вітер не кидає. Після всього, що звалилося на голову, хоч би одне це бажання — піти в стрій — Має все ж здійснитися…
Розділ двадцять сьомий
І п’ятого липня, коли до передової докотилася звістка про загибель командарма, і ще кілька діб по тому полк Ільїна воював у лісах, на схід від Мінська. Столиця Білорусії була вже визволена, а тут, у лісах, усе ще домолочували рештки німецьких армій, що так і не прорвалися на захід.
В оперативних зведеннях писали про успішні бої і щоранку повідомляли прізвища взятих у полон німецьких генералів. Та хоч як добре виходило загалом, а полк є полк, — працювали вдень і вночі, і щодня втрачали людей, і не тільки наступали, а й контратаки відбивали.
І одного разу на смерть стояли, але не дали німцям прорватись на ділянці полку. Кілька протитанкових гармат було розтрощено просто на позиціях, і заступник командира полку Василь Олексійович Чугунов загинув під танком на командному пункті батальйону. Все висіло на волосинці і в нас, і в німців. Та наша волосинка виявилась міцнішою.
Полонених за ці дні лісових боїв здали в тил під розписку більше, ніж особового складу в полку. А особового складу залишилось негусто, зокрема в ротах. Перші дні наступу йшли в другому ешелоні за чужою спиною, по готовому, а останні п’ятнадцять діб весь час самі — грудьми.
Настрій у Ільїна був добрий, але втома велика, і є від чого. Якби посадити його за стіл і змусити, поки не забув, записати підряд усе, що робив, не вистачило б найтовщого загального зошита.
Роботящий Ільїн міг працювати без упину і вважав це за звичайну річ: непрацьовитій людині на посаді командира полку робити нічого! Але й таку випробувану на війні, безвідмовну машину, як він, інколи, здавалось, от-от заїсть. Одного разу під час розмови по телефону з комбатом у нього випала з рук трубка. Чи то заснув серед розмови, чи то впав у забуття. Через дві години відлежався, підвівся й так і не міг пригадати, як усе вийшло.
Німці — противник такий, що його, коли й конає вже, шапками не закидаєш!
Наступаючи, по суті, не ночували, щоночі — вперед і вперед. Почнеш пригадувати — не пригадаєш, коли спали. Спали, звичайно. Якось на світанку просто в житі заснули; а іншим разом — серед дня, як то кажуть, у паузі. Жарко було, і місце відкрите, житнє поле — в Білорусії взагалі багато жита. Ільїн ліг у старий окоп, що залишився ще з сорок першого року. Ординарець притяг почорнілої соломи з торішньої скирти, і на дно підклав, і зверху впоперек окопу прикрив; щоб не палило. І, як на гріх, тільки Ільїн замаскувався й заснув, наказавши через годину збудити, з’явився майор із штабу корпусу вточнювати розташування полку. Замість години — п’ять хвилин сну, і вигляд не скажеш, що розумний, коли з-під тієї соломи виліз.
А взагалі що таке пауза в полку під час наступу?
Один бій скінчився, а наступний от-от розпочнеться. З цієї паузи на сон багато не викроїш. І вночі також; уночі — час перевірки: що підвезли і чого немає? Вранці пізно за це хапатися.