Комбат три доповідав про подію. Німець з комітету «Вільна Німеччина», який уже кілька днів був у них в полку, а сьогодні на ніч залишився в третьому батальйоні, пішов на світанку в ліс із своїм рупором і з лейтенантом із сьомого відділення, як вони й раніше ходили, закликати здаватися. Їм назустріч вийшли два офіцери — гауптман і обер-лейтенант. Гауптман пішов уперед, а обер-лейтенант затримався. І коли гауптман підійшов зовсім близько, порішив його в спину з парабелума, а німця з «Вільної Німеччини» поранив.
— Це ви прогавили — не прикрили його! — спересердя дорікнув Ільїн.
Комбат три почав із вступу, а коли починають із вступу — справи кепські! Починають з того, що поранений, а кінчають тим, що помер. А того німця наказано було берегти.
— Ми прикривали, — виправдувався комбат. — Троє автоматників пішли з ними. Але вони далеко заглибились…
— Не тягніть. В якому стані поранений?
Понад усякі сподівання, виявилося, що поранений у доброму стані. Поранення в голову, але дотичне, вже наклали пов’язку. А річ у тому, що німець відмовляється йти до медсанбату, хоче провадити й далі свою роботу.
— Нехай провадить, — дозволив Ільїн і, поклавши трубку, подумав про німця, що робота в нього — не дай боже! Тільки й чекай, коли застрелять. Сьогодні — дотичне, а коли б хоч трохи схитнув головою — дірка в лобі.
Злість, яку під час війни Ільїн відчував до всіх німців узагалі, суперечила його вихованню в дитинстві й за юних літ. З цього виховання випливало, що добрих чи поганих народів не буває; всі народи однаково добрі. А логіка війни засвідчувала інше: всі німці погані, і кожен з них, якщо ти його не вб’єш, сам уб’є тебе. Війна штовхала на злість до всіх німців підряд.
Та, незважаючи на всю злість, яку давно й звично відчував до німців Ільїн, щось усередині в нього чинило опір цьому почуттю, шукало виходу. І подив перед безстрашністю цього німця з комітету «Вільна Німеччина» був для Ільїна немовби раптовою нагодою знайти вихід з глухого кута. Він радів з того, що є отакий добрий німець, якого він бачить на власні очі й який підтверджує для нього щось важливе, напівзабуте за війну, але всетаки існуюче.
Поговоривши з комбатом три, Ільїн спитав Дудкіна, хто дзвонив, поки він спав.
Перший дзвінок, виявляється, був із штабу армії.
Дзвонив начальник штабу.
— За його дорученням чи сам? — перепитав Ільїн.
— Сам.
Ільїн хотів був вилаяти Дудкіна за те, що не збудив, але стримався від несправедливості. Дудкін діяв, як наказано: доповідав, що спить, і питав: будити чи ні?
А що робити, коли подзвонить начальник штабу армії, не могло бути передбачене. Нема за що й лаяти!
— Не наказував подзвонити йому? — спитав Ільїн.
— Нічого не наказував. Сказав: нехай спить. А командир дивізії наказав, щоб ви йому подзвонили о сьомій п’ятнадцять. «Щедрий чогось сьогодні наш Туманян, — здивувався Ільїн. — Дав усе-таки п’ятнадцять хвилин на побудку й туалет!»
Встигнувши помитись і навіть випити склянку чаю з окрайцем хліба, посипаним цукром-піском — улюблені з дитинства ласощі, Ільїн подзвонив Туманяну.
Туманян почав з того, що завдання поки що залишається попереднє: опоряджатися, лишаючись у тому самому розташуванні.
— Перевірте ще раз усю систему вогню. Які можливості для його швидкого перенесення на різні напрями перед вашим переднім краєм. Вам усе ясно?
— Ясно. — Ільїн добре зрозумів, що стояло за сказаними з притиском словами: «Вам усе ясно?»
— Учора ввечері нагадував відділові кадрів, — вів далі Туманян, — обіцяли сьогодні прислати вам заміну Насонову. Очевидно, вже в дорозі. «Отже, будемо знову з начальником штабу», — подумав Ільїн, поклавши трубку. Та головні його думки були звернені зараз на інше — на те, що стояло за словами Туманяна про систему вогню.
Досі кілька днів підряд чекали оточених німців на всьому фронті дивізії, заганяли їх у глибину лісів, у дедалі вужчий котел. А сьогодні, виходить, ухвалено рішення чекати їх з іншого боку — за лісовим масивом.
І можна сподіватися, що надвечір німці почнуть виходити на нас — де їм подітися? А якими їх побачимо — з білими прапорами чи з «фердинандами», — цього про німців наперед ніколи не знаєш. Звідси й вимога — бути насторожі.