Тоді вони зайшли до приміщення, у якому стояла кушетка для огляду та пошарпаний письмовий стіл. Тут линули дивні запахи — суміш спирту, перцю та фруктів. Ньєман подумав про коктейль Молотова, тільки в органічній версії.
— Ви були знайомі з Юрґеном? — запитав він із копита вскач.
Костоправ застиг посеред кімнати між кушеткою та столом.
— Ви запитуєте про це через його схильність до садо-мазо?
— Мені казали…
— Я знаю, що вам казали, і це дурниці. Колись я лікував жінку, у якої стався вивих, коли її зв’язали. Вона одужала, і пізніше ходили чутки, ніби її відчуття загострились. Абсолютно порожні слова.
— Ви й інших таких лікували, чи не так?
— Травми такого типу? Звісно, я став культовим спеціалістом у цій сфері. До мене навіть зі Штутґарта приїздять. Але це не основне моє джерело доходу.
— Хто ще у вас лікується?
— Мешканці Фрайбурґа. Вони в захваті від моєї магнетичної сили. — Він простягнув свої ручища, схожі на шлакоблоки. — Для них я — ще одне відновлюване джерело енергії.
— То ви лікували Юрґена фон Ґаєрсберґа чи ні? — не вгавав Ньєман.
— Я гадав, ви хочете поговорити про генеалогію.
— Це все пов’язано.
— Ні, я ніколи з ним не зустрічався. Одного разу лікував жінку, яку він зв’язав.
— Він її поранив?
— Ні. Просто сеанс тривав задовго, от і все. У дівчини почалися проблеми з кровообігом. Нічого серйозного. Однієї-двох зустрічей вистачило, щоб у неї відновилися рухові функції.
Тим самим безпристрасним тоном здоровань продовжив:
— Я читав у газетах про те, що з ним сталося. Це жахливо. Сьогодні вранці по радіо повідомили, що знайшли ще один труп, це правда?
Ньєман відповів у кількох словах. Повідомив лише строго необхідний мінімум.
— Що казали про Юрґена в середовищі садо-мазо?
— Нічого особливого. Він займався шібарі[38], але любив також, коли і його зв’язують.
— Він був радше схильний до домінування?
— Ні, до підкорення. Але час від часу змінював ролі. Це досить рідкісне явище для цього середовища.
Ньєман замислився, чи не пропустив він нічого важливого з боку Юрґенових уподобань — флік від природи терпіти не міг такого типу дивацтва. Коли твоє життя сповнене справжнього насильства, клоуни, які граються в самокалічення, діють тобі на нерви.
— Найголовніше, про що я хотів із вами поговорити, — це сімейна історія Ґаєрсберґів.
Обличчя Шукая засяяло. Він протягнув руку до інших дверей.
— Ходімо. Я все підготував у себе в кабінеті.
41
Лігво Шукая-генеалога здавалося збудованим із паперу. Стіни були вкриті папками, теками, досьє. На підлозі громадилися стоси підшивок, гармошок-органайзерів для документів. По кутках купчилися книжки, вони займали кожну щілину. Але по центру стояло два повністю порожні великі столи.
Залізне бюро в кутку вгиналося під вагою справжніх господарів цих місць: тонн жовтуватих, перев’язаних мотузками, хаотично розкиданих папок, у яких оповідалася історія родів Баден-Вюртемберґу. Був тут і комп’ютер, під’єднаний до жорстких дисків, але, очевидно, сучасні технології становили меншість. Тут важив лише папір, справжній, той, що пліснявіє й розшарпується під пальцями.
Шукай обійшов перший стіл і зупинився біля другого, де на них чекала металева скриня. Ставши на одне коліно, чоловік відчинив її й пірнув у неї по груди. Тоді витягнув одну теку й поклав на лаковану поверхню столу.
— Повна історія Ґаєрсберґів. Рід, який можна відстежити як мінімум до часів Реформації і в якому не одне покоління доклалося до утворення Баден-Вюртемберґу. Що ви хотіли дізнатися?
Ньєман зняв пальто. У кімнатці стояла спека, важка й застигла, ніби пил, що висить у повітрі.
— Можна? — запитав він, удаючи, ніби кладе пальто на один зі стосів.
— Звісно. Ці книжки давно вже стали меблями.
Флік перевів подих — джерело його відомостей було не надто надійне.
— Я чув про деякі плітки, — почав він. — Нібито в кожному поколінні Ґаєрсберґів один із синів помирає передчасно. Що ви про це думаєте? Є в цій легенді хоч крихта істини?
Шукай сидів на купі книжок, упершись руками в стегна, ніби перекупник, що збирається сплавити комусь старого жеребця.
— Це не легенда, — заявив він. — Це чиста правда.
Чоловік звівся на ноги й розгорнув папку. Запахло чимось затхлим, як на горищі.
— У кожному поколінні була своя загадкова смерть…
Генеалог вийняв файл із вирізками з газет — така собі прес-книга, присвячена клану VG. Він засунув туди руку й виловив одну статтю.
— Наприклад, — сказав він, обережно кладучи аркушик на стіл, — Герберт фон Ґаєрсберґ, батько Макса й Удо, загинув на своєму вітрильнику неподалік від узбережжя Гренадин 1988 року.
Нова вирізка:
— Якщо піднятися на покоління старше, у 1966 безслідно зник Дітріх фон Ґаєрсберґ, старший брат Вольфґанґа, великого патрона з VG.
— Що означає «безслідно зник»?
Науковець простягнув Ньєманові вирізку — папірець із рудими плямами, від якого віяло духом розділеної Німеччини, Берлінського муру, холодної війни.
— Мов у землю запався, от і все.
— Його вбили?
— Була така гіпотеза, але тіло так і не знайшли. Казали також, що він був комуністом і виїхав на схід. Це малоймовірно. Згідно з іншою теорією, він більше не міг витримувати своїх родинних обов’язків. І втік… назавжди.
Шукай уже знову шарив пальцями в файлі.
— Поглянемо ще раніше. У 1943 Гельмут помирає у Франції внаслідок саботажу французького Опору на залізниці. Принаймні така була гіпотеза, адже його тіло так і не ідентифікували. Через рік його кузена Томаса оголосили зниклим безвісти у Франції, під час висадки американських військ. Їм було відповідно 31 і 29 років.
Ці зникнення набували чималого розголосу. Однак ніхто, здавалося, не помічав збігів між цими подіями. Ніхто, окрім ворожки з єнішів?
— Ви досліджували події… ще давніших часів?
На столі матеріалізувалися якісь адміністративні документи, цього разу написані пером.
— Ще один Ґаєрсберґ, Ріхард, брат Дітріха, зник під час битви на Соммі 1916 року, а його кузен утопився в ріці поблизу Льєжа.
— Тіла знайшли?
— Здається, ні.
Ньєман розглядав усі статті, розкладені перед ним. Загадка прокляття Ґаєрсберґів. Напрошувався спокусливий висновок, що вся ця історія зводилася до суперництва між родичами, яке вирішували за допомогою ножа чи рушниці глибоко в лісах. Але неможливо було припустити, що та сама сутичка відбувалася в кожному поколінні з тими самими героями і щоразу закінчувалася вбивством, а тоді — майстерним приховуванням тіла.
— Можете зробити мені копії цих документів?
Райнер Шукай розплився в широкій усмішці.
— Вони вже готові. Це основні дані, які дадуть можливість вам зрозуміти загальний принцип.
— Принцип чого?
Шукай вийняв зі скрині блокнот і олівець: дослідник знав, що матиме нагоду викласти свою теорію.
— Ви вже бачили генеалогічні дерева, так? — перепитав він, креслячи на аркуші схему, у якій кожна вертикальна риска переходила в кілька гілок, що й самі ділилися на дві-три менші.
Генеалог записав імена різних поколінь родини.
— Що тут вражає, то це симетрія зникнень. У кожному поколінні відмирає одна гілка. — Він позакреслював імена загиблих. — Ніби сама доля постановила, що на всіх спадкоємців місця не вистачить.
Ньєман мовчки оглянув дерево. Йому на думку спала підозра про певну систему вирубки, викорчовування, яка щоразу прибирала по одному Ґаєрсберґу.
Слабку ланку?
Чи навпаки — бунтівного сина?
До неї додалася й інша гіпотеза: чисткою займалися Чорні мисливці…
Ні, усе це не трималося купи. Зондербригади виникли аж у сорокових роках, а Ґаєрсберґи почали зникати набагато раніше…