Але проти нас назріває грізна небезпека націоналістичної Польщі, Румунії, Чехії й Мадярщини, і на цей фронт ми мусимо звернути належну увагу. Тому ми мусимо виступати спільно з революційними силами Радянської Росії; вона заводить у себе радянську форму правління, вона й нам допоможе такі самі форми завести у нас, в Україні. Безперечно, в рядах наших братів росіян є багато русотяпського елементу, який шкодить революційній справі, який шкодить і нам; тому ми мусимо мати свою реальну силу й радо повітаємо в наших рядах усіх тих, хто хоче йти з нами й щиро помагати нам у розбудові радянської України.
Питання Галичини, Буковини й Карпатської України будуть позитивно полагоджені в Радянській Україні; вона не забула ні про один закуток української землі, про найменшого брата, всіх пригорне й об'єднає в українському радянському центрі.
Але наші делеґати цікавилися не так декляративною, як практичною сторінкою справи, тому вони поставили лівим такі конкретні питання:
1) Якщо осуджують Петлюру й політику його уряду, то як належало б потрактувати армію ген. Омеляновича-Павленка, яка діє в Україні під прапором УНР і яка могла б знадобитися в боротьбі проти Польщі?
2) Яке становище лівих щодо УГА й чим практично вони могли б помогти їй в реорганізації, піднесенні її бойового стану і в ужитті проти Польщі?
3) Чим і як вони могли б помогти УГА в реалізації всіх пунктів її договору з червоними з дня 1 січня 1920 р.?
4) Як бути їй (УГА) у ставленні до Затонського, Порайка й Михайлика, отієї «трійки», яка з доручення Москви діє серед галичан і відає їхніми справами, вимагаючи повного підпорядкування рішенням тієї «трійки»?
Ці питання викликали широку дискусію, різні відповіді приявних лівих; їх можна звести до таких пунктів:
До 1 питання (армія Омеляновича-Павленка): Все, що брало участь у боротьбі під проводом Петлюри, глибоко здеморалізоване націоналістичними кличами й отаманськими амбіціями. Практика показала, що навіть такі «радянські» формації, як загін отамана Волоха, не є позитивним елементом у радянському будівництві. Волох має на увазі особисті амбіції й кар'єру; йому чужі принципи соціялізму й радянського будівництва. Його загін має характер бандитсько-погромницький і тому мусить бути зліквідований. Волох спричинив боротьбістам і радянській владі чимало мороки, тому його доля рішена. Не можемо потішати себе ілюзіями, що армія Павленка з цього погляду являє собою щось краще. Це недобитки ґвардії Петлюри, це збір голоти й погромників. Вони мусять піддатися радянській владі, скласти зброю, вернутись до мирного життя й праці і цим заслужити собі ласку радянської влади. Отаманів треба половину порострілювати, решту до тюрми й таборів.
До 2 питання (УГА): Галицька армія має в собі багато надійного елементу, вона може бути важливим чинником у боротьбі проти Польщі. З погляду національного вона певна, з соціяльного — хитка. В її рядах багато чорносотенних старшин, які не забули «добрих» часів» Франца-Йосифа І й Австрії; є між ними прихильники Скоропадського, Денікіна й Петлюри. Між старшинами треба провести ґрунтовну чистку, викинути всіх австріяків і німців, а також і тих українців, які скомпромітували себе денікінщиною. Після такої чистки й реорганізації Галицьку Армію треба піддержати всіми силами, щоб вона привела себе до порядку й стала на висоті свого бойового завдання, щоб вона в процесі дальшої боротьби стала радянською ґвардією.
До 3 і 4 питання не зайняли ніякого становища; їх мали обмірковувати щойно після того, як вернуться з Москви делеґації боротьбістів; саме тепер там обговорюються питання про злиття боротьбістів з большевиками та про реорганізацію радянського уряду України.
На марґінесі всіх отих розмов з нашими діячами різних політичних угруповань у Києві М. Курах нотує в своїм щоденнику:
«Нічого певного, нічого конкретного, самі загальні фрази й декляративні заяви. Загальна атмосфера була тяжка, для нас несприятлива. Щоправда, і праві, і ліві співчували Галицькій Армії, але ніхто не міг вплинути на те, щоб прискорити вирішення наших справ і дати нашій армії конкретну допомогу. Лише большевики могли зробити це, але вони не поспішали говорити з нами. «Трійка» не викликала на розмови, ждала директив з Москви».
В очікуванні дальших офіційних розмов, члени делеґації УГА відвідували багато київських знайомих, інформувалися в них про настрої та ставлення до радянської влади. Добру роботу провадили Микола Угрин-Безгрішний та Володимир Бойко, що деякий час студіював у Київському університеті і мав широкі знайомства в студентських колах. Курах і Опока зв'язалися з кол. УСС-ом і СС-м Михайлом Козланюком, що по розформуванні СС-ів працював у Книгоспілці та в нашім військовім підпіллі разом з Дмитром Біликом, Семеном Ткачівським і Михайлом Білячем.
В розмовах із старими друзями наші делеґати находили чимало моральної підтримки й заохоти до праці, щоб за всяку ціну врятувати цілість УГА.
14. Розмова в ЦК боротьбістів.
Нарешті в Києві стало відомо, що з Москви повернулися делеґати боротьбістів і що вони підписали умову про злиття їх партії з КПбУ та зречення формування власних збройних частин. На 11 лютого 1920 р. було скликане засідання цих делеґатів з президією ЦК партії. Почалося воно ранком, а надвечір А. Приходько повідомив Кураха, що деякі члени ЦК хочуть бачитися з ним і говорити про УГА. Курах хотів узяти з собою інших членів делеґації, але під рукою були тільки Опока й Кондрацький. З ними він пішов на Прорізну до приміщення партії. Там вони застали Приходька, а цей познайомив їх з Миколою Скрипником,[31] Елланом-Блакитним, Гриньком, Шумським; були й давніші Курахові знайомі — Михайло Полоз і Микола Любченко. Вони знали вже від Приходька про делеґацію УГА.
Розмову почав М. Скрипник інформацією про злиття боротьбістів з КПбУ. Вона зробила прикре вражіння на галичан, бо з неї виходило, що боротьбісти скапітулювали перед большевиками, отже відійшли від самостійницьких позицій УСРР, перейшли на позиції большевицького федералізму.
Михайло Курах, підполковник СС армії УНР, член Вінницького ревкому УГА. (фото з 1916 року).
На питання Кураха «А чи таке вийде на користь Україні?», була відповідь Скрипника: «Мусить вийти!» На ці слова Скрипника Блакитний посміхнувся й продеклямував: «сальйомся, разольйомся і зальйом (зіллємось, розіллємось і заллєм)».
По цьому галичани почали інформувати зібраних про наші справи. Опока розповів про події в Галичині по розпаді Австрії, про боротьбу з поляками організацію української влади, Диктатуру Петрушевича, перехід за Збруч, всі перипетії галичан аж до порозуміння з большевиками й договір з 1 січня 1920 р., про працю ревкому УГА у Вінниці. Курах доповнив інформацію Опоки згадкою про договір Петрушевича з Денікіном і незадоволення галицького стрілецтва з цього договору та спробу нав'язати контакт з большевиками, підкреслив усі труднощі, що їх УГА зустрічає в реалізації договору. Потім перейшов до місії УГА в Києві, розмови з Затонським, Порайком і Михайликом та просив приявних поцікавитися справою Галицької армії й помогти її делеґації договоритися з большевиками, щоб вони не робили труднощів у реорганізації УГА згідно з укладеним у січні договором. УГА може відіграти важливу ролю в боротьбі проти шляхетської Польщі.
Потім посипалися різні питання від боротьбістів до галичан. Один з них запитав, де є тепер Петрушевич, що являє собою його державний апарат, хто з його представників діє тепер в Україні; питав, де є О. Назарук і чому його досі не повісили самі галичани. Це саме треба було зробити з Панейком Василем і Витвицьким Степаном.
Полоз питав, куди дівся член київської організації ср-ів Є. Коновалець з його корпусом СС-ів, де Іван Лизанівський, Голубович, Севрюк, Шаповал, Григоріїв та інші діячи партії ср-ів, про яких нічого не чути.
Шумський: Який контакт мають галичани з Петлюрою та його урядом, хто з комісарів стоїть у зв'язках з УГА, чи Петлюра добив уже торгу з Поляками, чи продає Україну цілу, чи частинами? Чи УГА має зв'язки з ген. Омеляновичем-Павленком?
Любченко: Що являє собою Рада Республіки в Хмельнику, що роблять галицькі ліві радикали, що Макух?
31
[18] Микола Скрипник — старий большевик і чден РКП, близький знайомий Леніна. Він був промотором злиття партії боротьбістів з КПбУ і посередником у нав'язананні контактів та переговорів, що привели до злиття — Н. Г.