Гірняк повідомляв, що Начальна Команда відмовилася від дальшого відступу на південь, визнає наш ревком і для зв'язку присилає двох своїх представників до Вінниці. З політичного погляду наші справи розгортаються позитивно, але з господарського зле. Армія голодує, смертність від епідемії зростає; між стрілецтвом починає ширитися зневіра щодо можливости співпраці з большевиками. Це може мати фатальний вплив на дальший хід подій. Майте це на увазі й рятуйте становище! Ми тут нічого не можемо зробити, ні вам помогти».[33]
В тім часі, коли Курах говорив з Вінницею, Опока кинувся шукати Скрипника, щоб просити в нього поради й допомоги. Найшов тільки Приходька й Полоза. Вони повідомили Опоку, що Скрипника він, можливо, не побачить, бо він зайнятий, а вночі їде до Харкова. Обидва радили Опоці, щоб галичани, як потопельник бритви, хапалися всякої нагоди, приймали пропозиції Затонського, які б вони не були, й конче з ним домовились. Затонський — член Реввійськради XII армії, яка має вплив на вирішення справ УГА, дарма що ці вирішення матимуть тимчасовий характер; бож однаково остаточно рішатиме Москва. Якщо галичани зговоряться з Затонським, то це значитиме те саме, що зговорилися б з Москвою, бо він діє в порозумінні з нею.
Вісті з Вінниці й поради боротьбістів мали такий вплив на наших делеґатів, що вони зрезиґновано погодилися на всі пропозиції Михайлика. Увечері знов зійшлися з «трійкою», і Михайлик запропонував прийняти ось такий «Протокол». На засіданні комісії в справі об'єднання галицьких комуністичних груп в складі товаришів: Василя Порайка, Павла Михайлика, Євгена Коханенка, Івана Ростоки й Франца Кондрацького, обміркувавши питання конечної консолідації українських галицьких комуністичних груп, рішено:
1. Комуністична партія большевиків Галичини під головуванням тов-а Порайка й Українська комуністична партія Прикарпаття під головуванням тов-а Є. Коханенка зливаються в одну комуністичну організацію під фірмою: Українська комуністична партія большевиків Прикарпаття.
2. До кінця травня 1920 року має відбутися спільний з'їзд, що вибере новий Центральний Комітет УКПбП і намітить плян дальшої праці.
3. До часу з'їзду на місцях творяться спільні партійні комітети, що до їх складу входять на паритетних умовах предствники обох груп і зразу діють під фірмою УКПбП.
Київ, дня 12 лютого 1920 р. Підписали: Василь Порайко, Павло Михайлик, Євген Коханенко, Іван Ростока, Франц Кондрацький.
Затонський поставив питання: «Чи є які завваження до відчитаної постанови?»
Завважень не було ніяких. «Бо які завваження, — пише Курах у записнику, — можна було мати до справ, які нас не цікавили й для нас не мали значення? Ми не цікавилися справами комуністичної організації; до Києва ми приїхали в справах Галицької Армії, домагалися ратифікації нашого договору, а з нами не хотіли говорити про цей договір. Він був для большевиків невигідним і тому вони вважали його неважним».
«Якщо немає ніяких завважень, — сказав Затонський, — то прошу, щоби всі приявні підписали відчитаний протокол».
З членів галицької делеґації перші підписали В. Бойко, Малишевський і Васьків. Коли прийшла черга до Опоки, він заявив: «Цей протокол для мене не має значення, бо ми приїхали сюди як представники безпартійної організації — Вінницького Революційного Комітету УГА, а це є справа тих, що належать до одної із названих у протоколі політичних груп».
На це Затонський завважив: «Це не є партійний, а політичний документ. Ця політична організація буде вести всі справи УГА й саме тому ви повинні підписати його».
Після того протокол підписали всі інші члени делеґації; останнім підписав його й Затонський.
До слова став Курах: він переказав приявним усе те, що почув від Гірняка й Роґульського, а саме: про голод в Галицькій Армії, брак можливости лікувати хворих, про розгромлювання червоноармійцями складів і обозів УГА, про конфлікт у Хмельнику та підкреслив конечність забезпечити УГА всім потрібним.
«З чим ми вертаємось у Вінницю? — продовжував Курах, — що скажемо нашим стрільцям і ревкомові? Який звіт маємо їм скласти? Коли вже неможливо привезти ратифікацію нашого союзного договору з червоною армією, то нехай у протоколі буде вміщена заява про те, що новостворена політична організація і зокрема тов. Затонський ручаться, що справа УГА буде позитивно полагоджена, що незабаром прийде допомога в харчах і ліках».
І знов почалася дискусія, але мало хто брав уже слово. Курах запропонував вмістити відповідні пункти в протоколі; Затонський спершу трохи вагався, але по коротких виясненнях погодився, щоб їх поставити в протокол конференції. А були то такі пункти:
1. Тов. В. Затонський ручить, що до часу полагоди справи УГА в Москві не наступлять ніякі радикальні зміни, ані погіршення в стані УГА. Революційна Військова Рада XII Червоної Армії подбає про те, щоб у першу чергу забезпечити всім необхідним хорих стрільців і старшин, щоб не допускати до забирання військового майна, ні роззброювання частин УГА.
2. Тов. Затонський у порозумінні з Реввійсьрадою XII Армії і Центральним Комітетом новоствореної політичної організації, а саме Комуністичної Партії більшовиків Прикарпаття та в порозумінні з т-ми Порайком і Михайликом подбав про те, щоб у Москві Центральний Уряд і Верховне Командування Червоної Армії позитивно полагодили справу УГА, щоб вона стала вповні боєспосібною формацією, ґарантуючи її організаційну цілість і автономію.
3. УГА ні в якім разі не може бути вжита для бойових дій проти Армії ген. Омеляновича-Павленка, ні до ліквідації українських повстанчих загонів.
4. Вінницький Революційний Комітет УГА і Начальна Команда її будуть негайно повідомлені про остаточне вирішення справ УГА в Москві і вишлють у Київ, до булави XII Червоної Армії своїх представників та фахових старшин для намічення пляну праці в порозумінні з представниками Радянського Уряду й Командуванням Червоної Армії.
Цим і закінчилися наради делеґатів Вінницького ревкому й УГА. Затонський мав скоро звернутись до Москви з домаганням, щоб там прискорили вирішення справ УГА, а в перших днях березня він приїде до Вінниці, потім у район УГА, щоб на місцях ознайомитися з загальним становищем.
Протокол конференції підписали всі її учасники. Михайлик зобов'язався написати його на машинці в двох примірниках, один з них мав дати Курахові для Вінницького ревкому. Але він цього не зробив, і Курах звітував у Вінниці з свого записника та з чернетки протоколу.
17. Погляд киян на вислід нарад із Затонським.
Чергового дня делеґація Вінницького ревкому й УГА вернулась до Вінниці. Залишилися там Коханенко, щоб стати в театрі на працю, й Опока, нібито для студій, а насправді для зв'язку ревкому з боротьбістами.
Перед виїздом Курах мав ще раз побачення з Приходьком. Цей був без гумору, не захоплювався злиттям його партії з большевиками. Він був тієї думки, що боротьбісти від цього нічого не виграли, а навпаки втратили все, що мали.
Курах поінформував його про вислід наради з Затонським. Приходько сказав на те, що він нічого більше й не сподівався, добре, що хоч так закінчилася нарада й не розбилася зовсім. Він же повідомив Кураха, що Скрипник мав розмову з Затонським; цей дійсно звертається до Москви. Є неофіційні чутки, що большевики хочуть зберегти УГА, але реорганізують її на свій спосіб і дадуть їй свій головний штаб, призначать і свого командира. Можливо, що вже незабаром покличуть представників Вінницького ревкому й УГА до Києва на дальші розмови, але не виключене, що доведеться поїхати й до Москви. На закінчення Приходько впевнив Кураха, що буде помагати галичанам, де й скільки зможе, тому просив бути з ним у зв'язку.
Приходько, за словами Кураха, справляв тоді вражіння щирого демократа й українського патріота. Пізніше він перейшов зовсім до большевиків і виступав у ролі прокурора на процесі діячів СВУ. Просто вірити важко, щоб він так змінився. Але ж він мусів дати московським садистам докази своєї вірности. Це й було трагедією всіх тих наших лівих з років визвольного змагу України, що вони в партійному засліпленні клали фундаменти під московсько-імперіялістичну потугу в Україні.
Окрім Приходька, Курах мав ще розмову з Річицьким і Авдієнком, Ол. Грушевським, Черняхівськими, Іваном Лизанівським і нашими підпільниками, що були вислані від СС-ів до Києва (Козланюк і ін.).
33
[20] Тоді я телефонував у Київ, що Колеґія Старшин нарешті вийшла із своєї пасивности, усунула обох командувачів генералів — Микитку й Ціріца, призначила тимчасово на начального вождя УГА отамана О. Лисняка і створила Начальний ревком УГА, що мав нав'язати контакт з Вінницьким ревкомом для спільної акції. А це сталося тоді, коли червона армія вступила вже в район розташування УГА. В дальших розділах говориться про це докладніше. — Н. Г.