Можливо також, що на Затонського вплинув Скрипник, який перед від'їздом до Харкова говорив з ним про УГА.
А Курах, не знаючи, може, цього деталю і почувши про конференцію Кондрацького з Затонським, зробив йому пекельну авантуру, що не покликав на неї його, Опоку, Угррина-Безгрішного й Бойка. Кондрацький виправдувався тим, що, поперше, він сам був заскочений і нікого не було під рукою; подруге, на конференції підписано тільки деклярацію, яка покищо не має обов'язкової сили. Її має підписати ще ревком УГА у Вінниці і щойно тоді вона буде ратифікована та набере обов'язкової сили. На її підставі буде укладений договір і устійниться плян реорганізації УГА та співпраці її з червоною армією. Якраз у цій справі Затонський має незабаром прибути до Вінниці з Порайком, щоб на спільному засіданні з ревкомом устійнити всі справи.
«Я був встеклий на Кондрацького, — пише Курах у своїм записнику, — за конспіративність перед нами, але скоро потім прийшла хвилина холодної застанови. Я вважав і далі, що Кондрацький учинив недобре; одначе, чи можна було його й товаришів обвинувачувати за це? Може погрозами примусили їх підписати цей документ, а може підступно переконали їх, що це єдиний рятунок для УГА? В цім випадку виявилася у всій наготі московська підступність, що діє всюди, де большевики не можуть добитися свого відкритим шляхом».
19. Реакція вінничан на київські події.
По поверненні делеґатів УГА з Києва в помешканні д-ра Давида (що видужував з тифу) відбулася довірочна нарада. У ній узяли участь: Н. Гірняк, д-р Омелян Паліїв, д-р М. Козоріс, д-р І. Макух, полк. І. Роґульський, Микола Балицький, Ф. Палащук, чотар Гачкевич і Мих. Балицький.
Курах склав точний звіт з подорожі та всіх розмов у Києві. Приявні пересиділи до пізньої ночі, обговроювали всі справи й шукали якогось виходу з тієї прикрої ситуації, в якій опинилася УГА й наша справа. Остаточно всі погодилися на тому, що треба: а) держати контакт з нашими лівими (боротьбістами й лівими сд.), б) затягати розмови з большевиками, щоб виграти на часі, а покищо в) закріплювати наші зв'язки з повстанцями, г) добиватися контакту з прем'єром І. Мазепою та командувачем армії УНР ген. М. Омеляновичем-Павленком, щоб реалізувати договір про злуку обох армій (УНР і УГА) з грудня 1919 р. Всі наші збройні сили треба зосереджувати в районі розташування УГА, щоб підготовити утворення єдиного реґулярного фронту і з весною почати загальний наступ проти большевиків. До того часу мусить якось вияснитися становище Петлюри й Петрушевича, може вони врешті знайдуть якесь зрозуміння нашого становища на Заході й доб'ються від нього допомоги в дальшій боротьбі проти большевиків.
Такі були тоді наші задуми й пляни. Але жорстока дійсність ішла своїм шляхом і несла для нас ряд нових болючих розчарувань і несподіванок…
Після тієї наради чергового дня відбулося пленарне засідання ревкому УГА. на яке запросили також представників галицьких комуністів, лівих радикалів, боротьбістів, большевиків, укапістів, борьбістів і деяких діяльних старшин. Приявні були: Н. Гірняк, І. Роґульський, В. Чайковський, М. Козоріс, пор. Марків, чот. Гачкевич, О. Паліїв, А. Музичка, Ф. Замора, а з членів делеґації: М. Курах, М. Угрин-Безгрішний, В. Бойко, І. Сидоряк-Ростока, Ф. Кондрацький, Васьків і Малишевський. Від боротьбістів — Кость Ковтунович, від КПбУ Андрій Хвиля з дружиною Женею, від борьбістів Власов, від лівих сд-ів Юрій Войціховський; від галицьких комуністів Михайло Балицький, М. Ґіжовська, від радикалів Макух, Палащук, Онищук і Микола Балицький. Окрім того, були ще наші старшини СС-ів: Бісик, Домарацький, Маренін, Борис, Індишевський Степан, Козланюк Мих. Головував Н. Гірняк, секретарювали: Гачкевич і Козоріс.
Відкриваючи засідання, голова привітав приявних, потім звітував про дотеперішню працю Вінницького ревкому та про його намагання зберегти одність організації УГА, підкреслюючи її значення в дальшій боротьбі проти польських загарбників. Про відносини в Україні говорив загально, про те, що можна було згадати у зв'язку .з станом нашої справи взагалі. Треба було добре вважати на слова, бо на засіданні були приявні, окрім наших випробуваних людей (старшин і гром. діячів), також різні люди, які, може, тільки вдавали наших приятелів, а насправді чигали на кожне необережне слово, щоб донести про все тим, кому служили.
Потім М. Курах звітував про подорож до Києва, про розмови делеґатів з большевиками (Затонським, Порайком, Михайликом, Скрипником і ін.), не згадуючи, звичайно, нічого про його й Опоки розмови з українськими діячами й провідниками, які мали довірочний характер. Звіт М. Кураха доповнювали інші члени делеґації, а саме: М. Угрин-Безгрішний, Бойко, Кондрацький і Сидоряк-Ростока.
Після запитів почалася дискусія. Започаткував її Гачкевич. Він доказував, що большевики обдурили нас, не додержали жодного пункта договору з 1 січня. Особливо накинувся він на Хвилю, назвав його самозванцем і гохштаплером, бо він провадив з нами переговори, не мавши на це мандату, ще й багато обіцяв. Гачкевич твердив, що договір з большевиками нічим не різниться від ганебного договору з денікінцями, а тому й кінець його буде такий самий. І денікінці, і большевики одної матері діти, діти Москви, яка за весь час свого існування не додержала ні одного договору, який підписувала й на який присягала. Ми, підписавши договір, готові додержати його, але його потоптали самі большевики, тому й нас він нічим не зобов'язує. Треба шукати іншого виходу й над тим ми мусимо тепер подумати.
Хвиля негайно взяв слово. Він гостро атакував Гачкевича за його «вузький галицький шовінізм».
«Такі, як Гачкевич, — казав Хвиля, — своїм нерозумом довели УГА до загибелі, занапастили й саму Галичину. А вона може звільнитися тільки при помочі большевиків і їхньої червоної армії». Самозванцем він (Хвиля) не є, бо для розмов з галичанами мав мандат ЦК КПбУ, що й зараз може доказати. Він добув з портфеля мандат і відчитав його та показував приявним так, щоб кожний міг побачити цей документ.
Щоб послабити неприємне вражіння, викликане виступом Гачкевича й Хвилі, слово взяв Ковтунович. Він говорив у примирливому тоні й намагався звести дискусію в ділову площину.
«Ситуація вимагає серйозної застанови, — казав Ковтунович, — нам треба найти вихід з того незвичайно важкого стану, в якому опинилася УГА й уся галицька політика. В Наддніпрянській Україні ситуація вияснюється; вже тепер видно, що Україна буде радянською республікою, буде державою «без холопа і без пана», а рішальний голос матиме трудова кляса. Центральна Рада свою ролю вже відіграла й відійшла в історію, гетьманщина ганебно провалилася; так само провалилася й денікінщина, а петлюрівщина доживає свої останні дні. Вороття до старого не буде, треба братися за нове, треба дружнім зусиллям закріплювати радянську владу в Україні. А Україна дасть свою помічну руку галичанам і всім землякам на Західньо-Українських Землях, щоб визволити їх з ворожого ярма й приєднати до матірнього пня. В цьому змаганні ми можемо розраховувати на поміч братньої Росії та її червоної армії; це ж єдина реальна сила в цю пору, вона може дати допомогу УГА й самій Галичині та іншим частинам Західньої України.
В цім напрямі зробив уже перші заходи ревком УГА, і його ініціятиву треба піддержати. Правда, є і будуть ще деякі непорозуміння між нами самими, між большевиками й галичанами, є й деякі тіні взаємного недовір'я, підозри, але при добрій волі все це минеться й виясниться, а замість того прийде доба щирої дружньої співпраці.
Не надійтеся на Петрушевича, ні на Петлюру, бо це політичні банкрути і в Україну вони вже не вернуться. Не надійтеся на Омеляновича-Павленка і його армію, бо дні її вже почислені. Надійтеся на себе самих, на свою УГА, бережіть її від повного розвалу, бо вона мусить бути вашим аванґардом у боротьбі з Польщею. А в цій боротьбі ви не будете самі, бо з вами буде Радянська Україна і Радянська Росія».
Ні Хвиля, ні Ковтунович не сказали нічого конкретного про справу УГА й та допомогу для неї. Вони обмежилилися на звичайній у большевиків аґітації.