Марш з Києва на Ніжен тривав цілий тиждень. У Ніжені нас примістили далеко від центру, на передмісті. Там на нас чекали вже галицькі комуністи з В. Порайком на чолі. Вони мали супроводити нас до місця нашого призначення. А ми перебували в стані непевности, бо ніхто нам ні словом не згадав про те, що з нами станеться. Останній акт трагедії УГА з кінця квітня, утрата надії на вороття нашої армії в Галичину, а до того терор проти нашого вояцтва в запіллі спричинили в мене на деякий час занепад духа: ніщо мене не цікавило, я ходив, як непритомний і сприймав усе цілком апатично. Але між нами залишався й далі рухливий і меткий Ф. Конар. Він крутився між партійцями й хотів неодмінно довідатися від них, що жде нас далі. М. ін. був там Еллан-Блакитний, наш тихий приятель; він поінформував Конара, що нас вивезуть десь далеко на Схід. А ми дуже хотіли, щоб нас залишили в Україні. Про це, на наше прохання, дбав Блакитний, але його впливи були замалі для цього.
Врешті нас загнали в товаровий поїзд; тільки партійці дістали гарний особовий вагон. Ми ж душилися по 40 і більше осіб у брудних вагонах, вистелених старою на січку потертою соломою.
Як потопельник хапається й бритви, так я шукав якоїсь можливости відв'язатися від того транспорту В. Порайка. Я пригадав, що мене обрали на делеґата від бриґади УСС-ів на 4. Всеукраїнський з'їзд Рад, і тоді рішив використати це для свого визволення. В Курську я повідомив Порайка, що я, як делеґат на з'їзд Рад, відлучуся від транспорту й від'їду на Харків. Він не заперечив, і я зараз же пересів на харківський поїзд. Це врятувало мене від концентраційного табору праці над Волгою, куди погнали роззброєний кіш УСС-ів.
25. Кінець бриґади У. С. С.
Про трагічний кінець решток УГА після подій з кінця квітня на фронті маємо низку спогадів учасників. Окрім цитованих уже праць, варто відзначити ще спогади: підх. УГА П. Голинського, який розповідає про події в Одесі, Т. Лисівського — про долю київських курсантів, стр. УГА І. Томинчука, В. Струця, Дидика, Ст. Венгриновича, П. Околота, К. Орфойського, Ол. Кузьми; спогад Ірчана «Трагедія Першого травня», виданий в Нью-Йорку 1923 р., такий тенденційний і далекий від правди, що не являє собою ніякої історичної вартости.[57]
Останні хвилини бриґади УСС-ів описують: І. Іванець і Антін Дівнич, врешті, Бородієвич у згаданому на початку цієї праці спогаді. На моє прохання написали свої спогади проф. д-р Г. Кох, проф. І. Витанович і мій брат Володимир. Постава бриґади УСС на фронті тоді, як інші бриґади перейшли до поляків, спричинилася до злагіднення долі галичан і до їх реабілітації та припинення терору.
Д-р Витанович у своїм спогаді «Кіш і Бриґада УСС-ів узимку 1919-20 і на весні 1920» пише:
«Хвора Бриґада й Кіш вирушили в похід на південь у грудні 1919 р. з району Шелестян і Браїлова на Поділлі. З денкінцями, про договір з якими ми мало що знали, ми зустрілися в дорозі один раз біля Нової Ушиці (на який день, не більше); ми не знали, чи битися, чи миритися, й були на все приготовані, бо докладних відомостей не мали. Отаман Букшований був у Кам'янці, й ми втратили з ним зв'язок. Більше денікінців ми не бачили.
Тільки в поході висилали кінну розвідку для охорони правого крила, де понад Дністром у протилежному напрямі посувалася група генерала Бредова. Тоді в одній розвідці загинув чотар Велитович; убили збунтовані селяни в селі Кучі н/Дн., бо хотіли забрати коней.
Бойовий стан бриґади був такий слабий, що часто не вистачало людей на стежі під час походу, обози з постачанням часто застрявали в болоті або в снігу. Ті, що видужували з хвороби, не мали теплого одягу, приставали, чимало з них залягали знову. Був якийсь зв'язок з Павленком і до нього самочинно перейшло декілька старшин і стрільців (пор. Струць); на довшому постої, здається, весь час був зв'язок з зимовим походом Павленка, деякі його хворі, що відставали, залишалися в нас. Перед Йорданом ми добилися до Бершаді; там став штаб бриґади, постачання й деякі менші частини, в селах Баланівка-Ободівка. В однім став Кіш (команд. сотник Б. Гарасимів), командир полку сотник Староселець (другий полк зліквідовано); в селі Ободівці стояли артилерійські частини.
Тиф не переставав, і стрільці мерли й далі; тоді вмер пор. Нагайло й сотник Клим, поховані в Бершаді. Для охорони райну в складній ситуації ми висилали спеціяльно творені старшинські відділи на стежі й застави.
Між стрільцями, що видужували, й місцевим населенням розгорталася національно-виховна робота (театральні вистави, концерти тощо). Про події у Вінниці та в Нач. Команді доходили до нас дуже скупі й баламутні вісті Большевицькі частини до весни нашому районові безпосередньо не загрожували. Чутки були всякі: і про перехід на румунський бік, і про договір з червоною армією. Самих большевицьких частин у нашому районі ми й не бачили, тільки вже «на наказ» прийняли під весну нову ситуацію, коли приїхали на мітинґ до Бершаді Затонський, Порайко й Струхманчук. Почалося переформування. Пам'ятаю: на якомусь зібранні, інформуючи нас про ситуацію (здається, чотар Романюк), сказав, що нам треба просто наказом призначити своїх комісарів і політвиховників, щоб не накинули їх нам згори. І тоді призначено таких і в Коші, і в полку. На командувача Коша призначено нам сотника Заліпського, бо Гарасимів мав конфлікт з деякими старшинами коша (пор. Безпалко й ін.).
На весні в березні кіш спрямовано до Києва, полк на фронт у район Чуднова.
Коротко згадаю про такі події в бриґаді ЧУСС-ів на фронті:
Стрільці вперто носили на шапках тризуби на червоній підкладці (з сукна). Такої моральної дисципліни й відданого ставлення стрільців до старшин, мабуть, не було ніколи в українській армії за ввесь час. Можна навіть сказати, що моральна й патріотично-національна поведінка стрільців підтримувала й рятувала з пригнічення багатьох старшин.
По дорозі на фронт і на фронті большевики ввесь час надсилали своїх аґітаторів, які перевіряли настрої й намагалися — зовсім безуспішно — створювати суперечності між старшинами й стрільцями (справа джурів, старшинських харчівень), але супроти досить небезпечного й зовсім поприховуваного ставлення стрільців до них, на фронті вони вже не показувалися. З сусідніми большевицькими частинами контакту було мало (часом тільки передавали літературу й казали, що й Христос, мовляв, був комуністом). Чимало було з ними клопоту, бо часто трудно було найти їх на наших крилах, і нам симим доводилося забезпечувати себе кінними стежами. В наслідок такого сусідства на самий Великдень поляки глибоко вклинилися в наш фронт, що його наші частини з власними втратами і ще більшими втратами з боку поляків залатали. Тоді ми хоронили поляглих стрільців з церковними й національними корогвами по-християнському; потім насипали могилу разом з волинськими селянами. Перед Великоднем уся бриґада говіла. Полкові духовники ввесь час були з нами; ми, жартуючи, звали їх учителями моральности.
Мушу ще згадати, що були намагання встановити контакт з обома іншими нашими бриґадами. Всі нитки сходилися в руках пок. отамана Ю. Шепаровича. Я був приявний на двох таємних сходинах кількох старшин, на яких Ю. Шепарович (він був командиром артилерійського полку бриґади УСС-ів) розповів нам про труднощі щодо втримування зв'язку з іншими бриґадами та про те, що деякі окремі частини УГА виступили проти большевиків, а це недобре. Треба було виждати до спільної акції. Розповів він також про налагодження контакту кур'єрами. Треба в цьому напрямі стримувати «гарячі голови» до слушного часу. Він доручив нам поінформувати найнадійніших і з нами заприязнених товаришів-командирів віддлів. Мені доручено тримати зв'язок з хор. Л. Смулкою, що був заступником комісара 3 полку. Комісаром був Ревуцький, що довіряв йому багато таємниць, одержуваних від партії, і з нами він був у приязних взаєминах.
57
[44] П. Голинський «Останні дні ЧУТА», Кал. Черв. Калини за 1931 р. Т. Лисівський «Зі споминів курсанта» Кал. Черв. Калини за 1935 р. І. Томинчук «Зі споминів стрільця УГА» Кал. Черв. Калини за 1934 р. В. Струць «Три місяці у повстанців» Кал. Черв. Калини за 1934 р. В. Дидик. «З повстанцями» Календар Черв. Калини» за 1930 р. П. Околот «З пекла на волю» Кал. Черв. Калини за 1935 р. К. Орфойський «Чрезвичайка», Кал. Провидіння за 1926 р. Ол. Кузьма «На розпутті», Причинок до історії УГА. Кал. Просвіти за 1928 р. І. Іванець «Під Чудновом», Кал. Черв. Калини за 1935 рік. Антін Дівнич «Кінець УСС» Календар Черв. Калини за 1925 рік. Ст. Венгринович «Весна 1920 р.» Кал. Черв. Калини за 1930 р.