Всупереч змаганню українських робітників і селян до найтіснішого зв'язку рад. України й рад. Росії українські буржуазні націоналісти всіми силами пробували перешкодити дальшому закріпленню військово-політичної і господарської співпраці між українською й російською радянським республіками. Це найшло свій вияв також у виступі націоналістів на 4 Всеукраїнському з'їзді Рад, які з наміром обманити маси прикидалися сторонниками радянської влади. Напр., Шумський (Олександер — Н. Г.), один із колишніх провідників партії боротьбістів, у своїй промові на з'їзді по-клеветницьки твердив, що Україна це величезне село, котре бореться проти пролетарської Росії.
Проти тісного союзу України з радянською Росією на з'їзді виступили представники укапістів, поалей-ціоністів та інших національних груп.
Делеґати з'їзду дали рішучу відсіч ворожим вилазкам буржуазних націоналістів, які «боролися за самостійність УНР», що на ділі виглядало на заклик до боротьби проти диктатури пролетаріяту, заслоною для зради життєвих інтересів українських робітників і селян на користь імперіялістів заходу».
Четвертий Всеукраїнський зї'зд Рад потвердив усі акти українського радянського уряду, що були спрямовані на закріплювання братніх союзних відносин з російською республікою та іншими радянськими республіками. В резолюції з'їзду про державне відношення між УСРР і РСФСР відмічено, що тільки дякуючи взаємній помочі, яку на протязі двох з половиною років проявляли одна одній радянські республіки, вони змогли вдержатися в часі жорстокої, безпощадної, кривавої боротьби проти численних буржуазних ворогів. У своїй постанові з'їзд зобов'язав Центральний Виконавчий Комітет України також на майбутнє вести політику тісного наближення України до РСФСР».
Отак сказав Лихолат. Треба дійсно мати стільки московської забріханости й цинізму, щоб так фальшиво зображувати дійсний стан справи на 4 Всеукраїнському з'їзді Рад. Проти позиції московських комуністів з РКП й КПбУ дуже рішуче виступили всі укоаїнські комуністи, навіть і ті, що були членами РКП(КПбУ), як М. Скрипник. Гаслом до дискусії того питання була «Деклярація Української Комуністичної Партії до З'їзду Рад», яку відчитано на засіданні пленуму з'їзду. Вона має історичне значення й тому наводжу важливіші місця тексту, поданого в праці д-ра М. Стахова «Звідки взялася совєтська влада в Україні та хто її будував».
«В цій боротьбі, яку веде УСРР, головним ворогом диктатури пролетаріяту й радянської влади є петлюрівщина, як унутрішня українська контрреволюція й реакція, яка росте в масах на кошт нерозуміння української революції й невдалої політики тих сил, які до сього часу приходять із зовні й опановують революційний рух в Україні.
Петлюрівській буржуазній державності український пролетаріят мусить протиставити українську пролетарську державність, як форму диктатури пролетаріяту, як засіб для перемоги над українською контрреволюцією, як двигун економічного будівництва радянської влади. Такою формою є державна й самостійна в своєму економічному й політичному порядкуванні Українська Соціялістична Радянська Республіка, — тільки вона оголяє кляси українського суспільства і розвіває туман «національного визволення» колонії України з-під гніту метрополії Росії; тільки через неї український клясово свідомий пролетаріят потягне за собою масу незаможного селянства, яке хитається між петлюрівщиною і радянською владою; тільки так буде невтралізована націоналістична дрібна українська буржуазія.
Не пристройкою з боку державного апарату РСФСР, не облюдочною формою Української Республіки, з обкраяним політично-державним апаратом, який висить у повітрі, не спираючись і не об'єднуючи продукційних сил України і її господарського організму — не можна задовольнити вимоги української революції й дати їй перемогу.
Український пролетаріят, політично організований в державу, а економічно розпорошений і в такому виді підпорядкований Москві — це є та суперечність, в якій сучасна радянська влада саморозкладається і яка паралізує активність і творчість.
Четвертий з'їзд Рад не виконає своїх завдань перед революцією, якщо не розв'яже цю суперечність, не поставить дійсну незалежність УСРР з цілим апаратом економічного, політичного і військового управління та культурної творчости.
Радянські республіки України й Росії, як незалежні й рівнорядні країни, повинні об'єднатися в братерському союзі на ґрунті спільної боротьби з капіталізмом і контрреволюцією і взаємної допомоги в комуністичній творчості, Тільки з'їздові Рад належить визначати форми того союзу, який у першу чергу мусить бути військово-економічним союзом.
Для успішної боротьби з українською контрреволюцією, для внутрішньо-громадської війни конче необхідною і неминучою є організація української червоної армії, яка, виросши з української революції й працюючих мас України і тільки, може оборонити пролетарську революцію і робітничо-селянську Україну. Але в цій боротьбі з російською армією проти світового капіталізму українська червона армія, будучи окремою організаційною одиницею, повинна бути об'єднана спільною командою й апаратом постачання».[69]
Як видно з тексту «деклярації» укапістів, опозицію проти московського централізму й колоніялізму вели наші ортодоксальні комуністи, які ідеологічно нічим не різнилися від РКП-істів, але на пункті національного питання спиралися на запевнення Леніна про право народів московської імперії самим вирішувати свою долю, включно з відокремленням від московського центру і на постанову з'їзду РКП з березня 1919 р. про необідність зміни української політики партії. Одначе для московських комуністів це була контрреволюція, буржуазний націоналізм. На ділі вони самі були націоналістами, московськими імперіялістами, але в їхній термінології це називалося «пролетарською революцією».
Дискусія над тезами КПбУ і деклярацією УКП була довга й гаряча. Обидві сторони завзято обстоювали свої позиції. Зінов'єв, що керував З'їздом Рад з доручення Леніна, як і слід було сподіватися, став на бік КПбУ. Далеко за північ справа не була вирішена, були моменти, коли, здавалося, з'їзд розіб'ється. Врешті, щоб рятувати становище, прийнято пропозицію укапістів, негайно запитати думки Леніна. Наради з'їзду перервано, і представники УКП поїхали на пошту, щоб безпосереднім сполученням зв'язатися з Леніном. Цей навіть не вислухав інформації укапістів до кінця й перервав розмову словами: «Доволі, я зрозумів. Чи Зінов'єв тут?» Коли йому відповіли, що його немає, Ленін сказав: «Сейчас покличте його до апарату!»
Коли Зінов'єв з'явився до апарата, то Ленін привітав його словами: «Що ти там виробляєш, Ґріша? Я послав тебе проводити з'їзд Рад, а ти затіваєш контрреволюцію. Пиши: УСРР, зберігаючи свою державну автономію, лишається членом федерації РСФСР».
Рішення Леніна з'їзд Рад прийняв без дискусії. Так «папаша» Ленін поступився перед вимогами українських комуністів, за своїм звичаєм тактичним маневром «зробив один крок назад, щоб пізніше ступити два кроки вперед». Цим він врятував революцію комуністів від провалу в грізному моменті 1920 р.
Для нас, галичан, дискусія, чи пак спір українських комуністів з московськими потвердив те, що ми перед тим чули від боротьбістів про змагання московського партійного центру захопити Україну як колонію під свою владу. Україна з своїми безмежними ресурсами була ключем до московської потуги, і РКП, попри облудні гасла, якими вона намагалася обдурити наївних українців, виявилася гідним спадкоємцем московських царів. Ті з боротьбістів, що зимою 1919/20 р. злилися були з КПбУ, зреклися справи організації української червоної армії, але за них тепер виступили укапісти, які на з'їзді Рад звели бій з представниками московських комуністів — РКП і КПбУ.
З'їзд Рад багато уваги присвятив польсько-українській війні. Польська армія окупувала тоді значну частину Правобережжя, включно з Києвом. Большевики готувалися до протинаступу. Незмірно важкі господарські умови примусили радянську владу звернутися по допомогу до українського населення. Після довгої дискусії над воєнним становищем виріщено оголосити прочитаний на пленумі маніфест до селян, робітників і червоних бійців, до всього люду України із закликом до мобілізації всіх сил для оборони загроженої країни. Гасло маніфесту було: умерти або перемогти білих поляків. В ньому оголошувалося, що на поміч Україні спішать найкращі полки червоної армії, які розгромили вже білі армії Юденича, Колчака й Денікіна; спішать робітники й селяни Росії. Все населення України мусить помогти бійцям, що воюють на фронті, доставкою харчів, направою залізниць тощо.