З черги я запитав Хвилю, для чого большевики за кожним своїм приходом в Україну переслідували нашу мову, вважали її синонімом контрреволюції? Багато українців загинули від большевицьких куль тільки за те, що говорили своєю рідною мовою. Хвиля визнав, що це й була ота помилка в українській політиці большевиків, що її засудив з'їзд РКП у березні ц. р. Наслідком таких наших розмов Хвиля ставився пізніше в прилюдних виступах з більшим зрозумінням до нас, як інші большевицькі діячі.
4. Союзний договір УГА з большевиками.
До часу виїзду Начальної Команди УГА з Вінниці я вів переговори з Хвилею на доручення таємної Колеґії старшин; вона була моїм мандатарем. Коли ж НК, а з нею й Колеґія старшин виїхали з рештками здорових стрільців на південь, в район Балти, тоді зорганізувався з приявних у Вінниці старшин Революційний Комітет УГА (ми будемо називати його «вінницьким» для відрізнення від створеного на початку лютого 1920 р. в Балті Начального Ревкому УГА), який мав опікуватися долею залишених на місцях стрільців і установ УГА.[23] До складу цього комітету спочатку входили: д-р Гр. Давид — голова, д-р Никифор Гірняк — заступник голови, І. Курах, М. Опока, д-р О. Паліїв (брат чотаря Дмитра), доктор М. Козоріс, Андрій Музичка, Фр. Кондрацький, М. Дідуник, Мих. Балицький, В. Чайківський і М. Угрин-Безгрішний. Склад його змінювався. Давид відійшов через сипняк, натомість кооптовано бунчужних Петра Малишевського та Івана Васькова. Пізніше прийнято до цього ревкому голову Колеґії старшин Ст. Шухевича (по його видужанні із сипняка), І. Роґульського. Працював на початку в нас чотар Ол. Гачкевич, але він відійшов пізніше. Під контролем Вінницького ревкому були всі частини УГА з установами (коморами й лічницями), які залишилися в районі Вінниця-Хмельник-Жмеринка-Браїлів-Гнівань-Вороновичі-Немирів і далі на схід.
Від дня виїзду НК з Вінниці я переговорював з Хвилею про подробиці союзного договору з большевиками. Грудня 31-го 1919 р. зібралися в готелі «Савой» представники нашого ревкому й усіх революційних угруповань України на останню нараду з метою підписання згаданого договору. Від ревкому прибули: Давид, Гірняк, Курах, Опока й М. Балицький. Від революційних угруповань з'явилися такі представники: Андрій Хвиля від КПбУ, Ковтунович і Микита Коляда від партії боротьбістів, Власов від партії рос. лівих есерів. По узгідненні думок всі зібрані підписали ось який союзний договір:
1) Українська Галицька Армія припиняє свій відступ на південь, зриває союз з військом білого генерала Денікіна, проголошує себе Червоною Українською Галицькою Армією й приєднується до революційної Армії РСФСР;
2) ЧУГА задержує своє військове майно й дотеперішню форму організації;
3) По вилікуванні хворих і реорганізації ЧУГА буде включена в Черв. Армію як автономна військова формація і буде боротися на протипольському фронті за визволення Галичини від польських займанців;
4) ЧУГА не може бути вжита проти військ УНР, ні проти українських повстанчих загонів;
5) В цілі відпочинку й реорганізації ЧУГА зосереджується в районі Вінниці;
6) Командування Червоної Армії РСФСР забезпечує ЧУГА харчами, ліками й санітарним персоналом, а по реорганізації — воєнним матеріялом;
7) Не бажаючи бути предметом спору між поодинокими революційними угрупованнями України, ЧУГА організує свою власну комуністичну партію і її членами обсаджує всі політичні становища в ній;
8) Цей договір підписують представники ревкому і всіх політичних угруповань України.
9) Цей договір стає правосильним з хвилиною його ратифікації урядом України та центральними комітетами всіх революційних угруповань України.
Коли всі приявні підписали союзний договір УГА з большевиками, Хвиля зажадав від нас, щоб цей договір підписали також неприявні на засіданні члени нашого ревкому. Рівночасно він суґерував нам негайно вислати на протиденікінський фронт під Калинівку хоч малу частину УГА. «Це», — мовив Хвиля — «буде означати, що ви маєте за собою реальну силу, а не самих тифозників і трупів. Вістря ваших багнетів мають скріпити ваші підписи, і наш радянський уряд візьме це до уваги й напевно затвердить договір. Коли ж у вас не буде реальної сили, то й підписи ваші будуть нереальні».[24]
Перед закінченням зборів на залі з'явився Є. Коханенко, що працював над організацією галицької комуністичної партії. Йому доручили також покласти підпис під договором від своєї партії.
Безпосередньо після підписання договору я просив А. Хвилю подбати про те, щоб командування ХІІ-ої армії повідомило підкомандні частини про укладення союзу УГА з большевиками та щоб червоноармійці, вступаючи в район розташування галицьких частин, зустрічали їх як союзників. Хвиля порадив мені поїхати з ним до тієї команди; вона недалеко, в Калинівці. Ми умовились негайно після полудня поїхати туди.
А покищо на кватирі в Давида зібралося нас четверо: Давид, Курах, Опока і я на коротку нараду, що нам далі робити й як довести до кінця почате діло. Давид почував себе недобре, у нього була висока температура, і він запідозрював у себе сипняк. Тому він доручив мені перебрати на себе провід ревкому й керувати його справами. Тоді ми вирішили зараз чергового дня скликати пленарне засідання ревкому, а ввечері — віче галичан і оприлюднити наш договір з большевиками. Мені припало приготовити віче, а Курах з Опокою мали зараз же відшукати пор. Михайла Панаса, що залишився з своїм відділом кавалерії на периферії Вінниці, близько цікавився перебігом перемов з большевиками й запевнив нас у піддержці. Курах і Опока переконали його, щоб вирушив на фронт під Калинівку й зайняв там один сектор проти денікінців, зголосившись у червоному командуванні як аванґардна частина УГА. Панас прочитав письмовий наказ ревкому й заявив, що незабаром виступає на фронт проти білих москалів.
Я казав у бюрі ревкому оповістити пленарне засідання і приготувати до віча галичан на перше січня. Потім пішов знову до Хвилі й виїхав з ним паротягом до Калинівки.
5. Конференція в штабі XII червоної армії.
Біля третьої години по обіді ми з Хвилею вступили в сальоновий вагон, де мешкали члени командування й революційної ради XII червоної армії. Хвиля просив мене почекати в одному переділі вагону, а сам пішов до большевицьких асів, щоб заявити про наше прибуття. Дуже довго він не виходив, і мене став огортати неспокій. Хвилинами мені здавалося, що й наші розмови з Хвилею у Вінниці, і наш договір були большевицьким підступом, щоб заманити нас до себе й потім потрактувати як полонених. Деколи доходили до мене невиразні вигуки, але не можна було розібрати змісту розмови.
Нарешті Хвиля вийшов і попросив мене до великої залі, де чекали на мене командарм Муралов, члени реввійськради Затонський і Аралов. По звичайних формальностях Затонський указав мені місце при столі й почав розмову. Найперше випитував мене про мене, моє минуле й теперішне становище в УГА, потім про стан нашої армії, її розташування, настрої тощо. А що він довго не приступав до головної справи — нашого договору та його особистої позиції щодо цього, то я звернув розмову на цю тему сам. Згадавши про факт укладення договору УГА з червоною армією, я просив Затонського подбати про те, щоб штаб XII армії видав наказ червоноармійцям, що галичани є союзники большевиків і щоб їх так і трактували. Затонський відповів, що він уже знає про договір від товариша Хвилі та що зараз буде видане розпорядження про це всім підкомандним формаціям. Потім я звернув увагу Затонського на велику небезпеку, яка загрожує червоноармійцям від зустрічі з галичанами, що стали розсадником тифу, а тому суґерував йому видати наказ про заборону зустрічатися з ними. Затонський порозумівся поглядом із своїми товаришами, що це, мовляв, важлива справа, й сказав мені, що командування подбає про те, щоб охоронити своє вояцтво від зараження. Я ж насправді дбав про те, щоб охоронити своїх вояків від насильства з боку червоних. Чи штаб XII армії видав якийсь наказ у цій справі, невідомо, але червоноармійці не оглядалися на небезпеку й, де тільки могли, грабували наших. Про це буде ще мова нижче. В розмові про пляни щодо УГА я підкреслив 2 точку договору, в якій запевняється організаційна цілість нашої армії. На це Затонський відповів дослівно так: «Це, товаришу, буде можливо щойно тоді, коли ваша армія перевариться в революційному кітлі, а тому після реорганізації ваші три корпуси будуть розділені на три червоні дивізії. Коли ж галичани пройдуть політичний перевишкіл, тоді їх об'єднають в одно оперативне тіло. Про час, коли це станеться, буде рішати наше командування XII армії, до якої ви належите».
24
[11] Протилежно до запевнень Хвилі, що радянський уряд України і КПбУ ратифікують цей договір, ні та ні друга установа цього не зробили, а на конференції наших делеґатів у Києві Затонський не визнавав цього договору. Через це ми в поточній мові відкидали назву «Червона Українська Галицька Армія» і називали, як і спершу, «Українська Галицька Армія» — Н. Г.