Чесність
Джезаль лежав на спині, підклавши руки під голову. Простирадло обкрутилося довкола його талії. Він дивився, як Арді виглядає з вікна, поставивши лікті на підвіконня й поклавши підборіддя на руки. Дивився на Арді й дякував долі за те, що якомусь давно забутому розробникові військового одягу здалося доречним забезпечити офіцерам королівських полків кітелі з високою талією. Джезаль дякував цілком щиро й серйозно, тому що наразі на Арді не було нічого, крім його кітеля.
Після того гіркого, чудернацького возз’єднання їхні стосунки зазнали неймовірних змін. Вони тиждень проводили всі ночі разом, і тиждень із його обличчя практично не зникала усмішка. Часом, звісно, виринав отой спогад, непроханий і страшенно несподіваний, наче роздутий труп, що виринає на поверхню ставка, поки хтось насолоджується пікніком на березі: як Арді кусала й била його, плакала і кричала йому в обличчя. Та коли це ставалося, він знову починав усміхатись і бачив, як вона всміхається у відповідь, і невдовзі йому вдавалося знову викинути з голови ті неприємні думки, принаймні тимчасово. Відтак Джезаль хвалив себе за те, що йому стало на це великодушності й він дав їй шанс.
— Арді, — лагідно озвався Джезаль.
— М-м-м?
— Вертай у ліжко.
— Чому?
— Тому що я тебе кохаю.
Дивина: що більше він це казав, то легше ставало це вимовити.
Вона знуджено зітхнула.
— Ти весь час так говориш.
— Бо це правда.
Вона розвернулася, тримаючи руки на підвіконні за собою. Її тіло виділялося темним силуетом на тлі яскравого вікна.
— І що саме це означає? Що ти тиждень зі мною трахався і ще не наситився?
— Здається, я не насичуся ніколи.
— Що ж. — Арді відштовхнулася від вікна й безшумно пішла мостинами. — Гадаю, не буде жодної шкоди, якщо це перевірити — правильно? Принаймні більшої шкоди вже не буде. — Вона зупинилася в ногах ліжка. — Тільки пообіцяй мені одне.
Джезаль ковтнув, побоюючись її прохання, побоюючись власної можливої відповіді.
— Що завгодно, — пробурмотів він і змусив себе всміхнутися.
— Не підведи мене.
Його усмішка стала щирішою. На це було не так важко погодитися. Він же, як-не-як, змінився.
— Звісно, обіцяю.
— Добре.
Арді заповзла на ліжко накарачках і не зводила очей із його обличчя, поки Джезаль у приємному очікуванні ворушив пальцями на ногах під простирадлом. Вона стала на коліна, поставивши ноги обабіч нього, і різко пригладила кітель на грудях.
— Ну, що, капітане, я пройду перевірку?
— Як на мене… — він схопився за кітель спереду й потягнув Арді на себе, а тоді просунув руки під кітель, — ти, поза сумнівом… — ковзнув рукою дівчині під груди й потер їй сосок великим пальцем, — найелегантніша бійчиня в моїй роті.
Вона притиснулася пахом до його паху крізь простирадло й заворушила стегнами вперед-назад.
— О, капітан уже виструнчився…
— Для тебе? Завжди…
Вона облизувала й посмоктувала Джезалеві губи, розмазуючи слину по його обличчю, а він просунув руку між її ногами, і вона трохи потерлась об цю руку. Його липкі пальці, чвакаючи, входили в неї й виходили. Арді гортанно бурчала й зітхала, і він робив те саме. Вона сягнула донизу і стягнула простирадло, щоб не заважало. Джезаль узявся за прутень, а вона заворушила стегнами, доки вони не знайшли потрібного положення, й тоді опустилася на нього, лоскочучи йому лице волоссям, а вухо — хрипким диханням.
У двері двічі важко постукали, і обоє застигли. Знову двічі постукали. Арді підвела голову і прибрала волосся з почервонілого обличчя.
— Що там таке? — озвалася вона хрипким гортанним голосом.
— Хтось прийшов по капітана. — Служниця. — Він… він іще тут?
Арді опустила погляд, зазираючи в очі Джезалеві.
— Насмілюся сказати, що можу передати йому звістку!
Він закусив губу, щоб придушити смішок, потягнувся вгору, вщипнув Арді за сосок, а вона відбилася від його руки.
— Хто там?
— Лицар-герольд!
Джезаль відчув, як його усмішка меркне. Ці гади, здавалося, ніколи не приносили гарних новин і завжди приходили в найбільш недоречний час.
— Лорд-маршалові Варузу терміново треба поговорити з капітаном. Його шукають по всьому місту.
Джезаль вилаявся собі під носа. Вочевидь, в армії нарешті зрозуміли, що він повернувся.
— Скажи йому, що я сповіщу капітана, коли його побачу! — крикнула Арді, і в коридорі за дверима залунали кроки, які поступово віддалилися.
— Блядь! — процідив крізь зуби Джезаль, щойно впевнився, що служниця пішла, хоча вона й не могла мати особливих сумнівів щодо того, що тут відбувалось останні кілька діб. — Доведеться піти.
— Зараз?
— Зараз, хай їм трясця. Якщо я не піду, мене просто шукатимуть далі, а що швидше я піду, то швидше зможу повернутися.
Арді зітхнула й перекотилася на спину, тимчасом як Джезаль зісковзнув із ліжка й забігав по кімнаті в пошуках розкиданого одягу. На його сорочці спереду була винна пляма, штани пом’ялися й зіжмакалися, та цього мало вистачити. Ідеальний зовнішній вигляд уже не був його єдиною ціллю в житті. Джезаль сів на ліжко, щоб узутись, і відчув, як Арді позаду нього стає на коліна, її руки ковзають по його грудях, а губи злегка торкаються вуха. Вона зашепотіла до нього:
— То ти знову покинеш мене саму-самісіньку чи що? Поїдеш до Енґлії різати північан разом із моїм братом?
Джезаль не без зусилля нагнувся й натягнув один чобіт.
— Може, й так. А може, й ні.
Думка про солдатське життя його більше не надихала. Він уже бачив достатньо насильства зблизька, щоб знати: воно неймовірно лякає і страшенно болить. Слава й репутація видавалися дуже скромною винагородою за всі пов’язані з цим ризики.
— Я серйозно думаю, чи не піти у відставку.
— Справді? А далі що?
— Точно не знаю. — Джезаль повернув голову і здійняв брову, поглянувши на Арді. — Може, знайду хорошу жінку й осяду.
— Хорошу жінку? А ти знаєш хоч одну?
— Сподівався, що в тебе знайдуться якісь варіанти.
Вона стиснула губи.
— Дай подумати. Вона повинна бути вродливою?
— Ні, ні, вродливі жінки завжди дуже вимогливі, хай їм грець. Прошу бридку, як стояча вода.
— Розумною?
Джезаль пирхнув.
— Тільки не це. Я славлюся своєю пустоголовістю. Поруч із розумною жінкою я просто весь час здаватимуся йолопом. — Він натягнув другий чобіт, прибрав із себе руки Арді й підвівся. — Ідеально підійшла б безтурботна теличка з великими очима. Така, що буде без кінця зі мною погоджуватись.
Арді плеснула в долоні.
— О, так, тепер я бачу її поряд із тобою: вона висить у тебе на передпліччі, наче порожня сукня. Таке собі відлуння на підвищених тонах. Але, мабуть, шляхетного походження?
— Звісно, мені потрібне лише найкраще. У цьому питанні я нізащо не міг би піти на компроміс. І зі світлим волоссям: я маю до нього слабкість.
— О, цілком згодна. Темне волосся так часто трапляється, таке схоже кольором на багнюку, на бруд, на гній. — Вона здригнулася. — Я почуваюся забрудненою від самої думки про нього.
— А найважливіше, — Джезаль просунув шпагу в петлю на паску, — це спокійна й урівноважена вдача. Досить уже з мене сюрпризів.
— Безумовно. Життя доволі складне й без жінки, яка створює проблеми. Це просто страх як негідно. — Арді здійняла брови. — Я переберу своїх знайомих.
— Чудово. А тим часом я мушу забрати свій кітель, хоча ти носиш його з таким блиском, із яким я не зміг би носити його ніколи.
— О, так точно, сер.
Дівчина стягнула із себе кітель і пожбурила ним у Джезаля, а тоді витягнулася на ліжку гола-голісінька, вигнувши спину й задерши руки над головою, і поволі заворушила стегнами вперед-назад, піднявши одне коліно й витягнувши другу ногу так, що її великий палець дивився на Джезаля.
— Але ж ти не покинеш мене саму занадто надовго?
Він трохи подивився на неї й прохрипів: