Із його обличчя збоку стікала кров. Він закотив очі до стелі й гепнувся на бік. Другий карл перескочив через його тіло, заревівши на повну силу. Лоґен перехопив його меч, і їхні клинки зчепились, а тоді він врізався плечем у щит противника так, що той гепнувся на дупу. Карл заволав і задер один чобіт догори. Лоґен різко опустив меч Творця й розітнув ногу в тому чоботі надвоє аж до щиколотки.
Крізь карлів крик почулися швидкі кроки. Лоґен крутнувся й побачив, що на нього пре Чорний Доу, скрививши обличчя в убивчій посмішці.
— Здохни! — процідив він.
Лоґен відхитнувся. З одного боку його ледь не вдарило клинком, а з другого — сокирою. Він спробував замахнутися мечем Творця, та Доу був надто швидкий і надто кмітливий: відштовхнув Лоґена ногою так, що той заточився.
— Здохни, Кривава Дев’ятко!
Лоґен ухилявся, відбивав удари, спотикався, тимчасом як Доу надходив знов і знов, без перепочинку й без милосердя. Виблискувала в темряві сталь, щосили били клинки, кожен удар яких був убивчим.
— Здохни, їблане ти лихий!
Меч Доу рубонув згори вниз, і Лоґен ледве встиг змахнути своїм, щоб його заблокувати. Раптом надійшла знизу сокира, стукнула об хрестовину, і Лоґенів клинок випав із його заціпенілої руки й закрутився в повітрі. Лоґен, хитаючись, відступив на кілька кроків і зупинився, важко дихаючи. Шию пощипувало від поту.
Лоґен ускочив у неабияку халепу. Він уже бував у серйозних халепах і виживав, щоб потім співати про це пісні. Втім, щось гірше за цю ситуацію важко було уявити. Лоґен кивнув на меч Творця, який лежав на мостинах зовсім поряд із чоботом Доу.
— Може, ти все-таки даси людині шанс на чесний бій і дозволиш мені взяти той клинок?
Доу всміхнувся так широко, як іще не всміхався ніколи.
— Мене що, звати Білий Доу?
Лоґен, звісно, мав при собі ножа. Він завжди мав при собі ножа, і не одного. Його погляд перейшов із щербатого клинка меча Доу на блискуче лезо його сокири, а тоді назад. Із цим, принаймні в руках Доу, не зрівняються ніякі ножі. А тим часом досі торохтів арбалет Кальдера, який намагався знову зарядити ту гадську штуку. Він не мазатиме вічно. Карл із розітнутою ногою, квилячи, повз до дверей: збирався пустити до зали ще когось і закінчити цю справу. Якщо Лоґен залишиться й битиметься, йому не жити, Кривава Дев’ятка він чи ні. Отже, залишився вибір між смертю й шансом вижити, а це взагалі не вибір.
Коли знаєш, що треба зробити, краще зробити це, ніж жити у страху перед цим. Так сказав би Лоґенів батько. Тож Лоґен повернувся до високих вікон. Високих відчинених вікон, у які проникали яскраве біле сяйво сонця й холодний вітер. А тоді побіг на них.
Він чув, як позаду кричать люди, та не зважав на них. Він біг, шумно дихаючи. Видовжені смуги світла хиталися й ставали дедалі ближчими. За кілька стрибків здолав сходи, промайнув повз трон Скарлінґа, невпинно пришвидшуючись. Його права нога тупнула по лунких мостинах. Ліва ляснула по кам’яному підвіконню. Лоґен з останніх сил вискочив у порожнечу й на мить став вільним.
А тоді він почав падати. Швидко. Повз нього, шалено обертаючись, промайнули шерехаті стіни, а далі поверхня прямовисної кручі — сірий камінь, зелений мох, клапті білого снігу.
Лоґен повільно перевернувся у повітрі, безцільно махаючи руками і ногами — надто наляканий, щоб закричати. Стрімкий вітер шмагав по очах, шарпав за одяг, не давав вдихнути. То ось що він обрав? Тепер, коли він летів униз, до річки, це здавалося не таким уже й розумним вибором. Однак, що не кажи, а Лоґен Дев’ятипалий…
Його зустріла вода. Ударила в бік, немов оскаженілий бик, вибила з легенів повітря, висадила з голови всю тяму і затягнула в глибоку, холодну пітьму…
Подяки
Дякую чотирьом людям, без яких…
Брен Аберкромбі, чиї очі втомилися це читати
Ніку Аберкромбі, чиї вуха втомилися про це слухати
Робу Аберкромбі, чиї пальці втомилися гортати сторінки
Лу Аберкромбі, чиї руки втомилися мене підтримувати
А також:
усім у Будинку питань, хто брав участь у цьому непростому допиті, зокрема: очільникові Спентону, практикові Віру та, звісно, інквізиторові Редферн.
Можете відкласти інструменти.
Я зізнаюся…
ФІНАЛ ТРИЛОГІЇ «ПЕРШИЙ ЗАКОН»
ІСТОРІЯ, ЯКУ ПОРІВНЮЮТЬ З ЕПІЧНОЮ «ПІСНЕЮ ЛЬОДУ Й ПОЛУМ'Я» ДЖОРДЖА МАРТГНА
Джо Аберкромбі — британський письмеиник-фантаст, автор популярної трилогії «Перший закон», якого вважають «майбутнім сучасного фентезі». Романи автора перебувають у списках бестселерів від The New York Times та Sunday Times. Аберкромбі є володарем престижної нагороди від журналу Locus та номінантом премії Джона В. Кемпбелла («Найкращий новий письменник-фантаст»). Популярний ресурс SFP World двічі визнавав його романи книгами року.
Союз переживає непрості часи. Війна проти короля північан Бетода затяглася, країною шириться селянське повстання, а в столиці, Адуа, зривають вибори верховного короля Союзу.
Підкуп і шантаж — не єдині інструменти, до яких має вдатися очільник Ґлокта, щоб забезпечити перемогу архілектора Королівської Інквізиції. Та невдовзі у Глокти з'являється новий клопіт. Із таємничої мандрівки на край світу повернувся Перший з-поміж магів Баяз, і в нього на оці є власний претендент на корону.
А тим часом нова загроза насуває на Міддерланд із Півдня. Легіони гурків ідуть, щоб поневолити Союз і насадити владу свого імператора. Є поміж них і пожирачі, лихі прислужники пророка Калула, які полюють на Першого з-поміж магів. Здолати таких суперників непросто, однак Баяз має план...
Безжальне та блискуче завершення трилогії.