Нутрощі з розпанаханого черева дракона були втоптані в пісок, а смугу берега між конаючим ящером і краєм води геть сплюндрували могутні лапи та важкі тіла його одноплемінників.
Ні Арен, ані Яструб не промовили жодного слова, доки цей острів не залишився далеко позаду. Їхній човен продовжував свій шлях, прямуючи на північ неспокійними протоками між численними островами, що утворюють Архіпелаг Драконові Пасовища.
— Жахливе видовище, — озвався нарешті Яструб, і голос його звучав холодно і безбарвно.
— Невже вони... пожирають собі подібних?
— Ні. Не частіше, ніж люди. Вони наче від чогось збожеволіли. У них відібрали Мову! Ті, хто навчився говорити раніше, ніж будь-хто інший на землі, істинні діти Сеґоя, тепер звиродніли до безсловесного існування диких тварин! Ох, Калесине! Де тебе носять твої крила? Невже ти прожив стільки років тільки для того, щоби зрештою побачити ганьбу й упослідження свого племені?
Голос Яструба гримів, наче молот об ковадло, в той час як чіпким поглядом він обмацував небо, наче щось там шукаючи. Але дракони залишилися позаду, низько кружляючи над тим залитим чорною кров'ю берегом і скривавленими скелями, а над головою у мандрівців зосталися тільки блакитне небо і полуденне сонце.
У ті часи ще ніхто, крім Архімага, не бував на Драконових Пасовищах. Сам Яструб проплив уздовж подвійної низки цих острівців ще понад двадцять років тому. То була вельми ризикована подорож, адже численні протоки між острівцями Драконових Пасовищ утворювали справжній блакитний лабіринт, що ряснів зеленуватими обмілинами та небезпечними рифами. І ось тепер Архімаг з Ареном обережно просувалися далі, обминаючи розкидані то тут, то там підводні скелі та стрімчаки. Морські хвилі із важким стогоном билися об каміння, і солоні бризки яскріли на сонці. Один із таких стрімчаків, якщо дивитися на нього з півдня, нагадував величезну, трохи сутулу постать людини, яка про щось глибоко замислилася, зупинившись над морем. Але варто було мандрівцям минути цю скелю, як з'ясувалося, що її подібність до людини — лише примхлива гра природи: північна сторона бескиду нічим не різнилася від інших стрімчаків, що зусібіч оточували "Світозор". Зате всередині скелі виявилася темна печера, де глухо відлунював стогін хвиль, які неначе намагалися щось сказати. Коли ж човен відплив трохи далі, відлуння вщухло, а натомість саме шемрання хвиль зробилося гучнішим.
— Здається, там, у печері, чути якийсь голос? — запитав Арен.
— То голос моря.
— Але ж воно шепоче якесь слово!
Яструб прислухався, тоді пильно поглянув на Арена:
— Що саме ти чуєш?
— Воно ніби каже: "Ахм".
— В Істинній Мові це слово означає "початок" або "споконвіку". Але мені зараз вчувається радше "огб", що означає "кінець"... Гей, ану поглянь уперед! Що це там? — нараз урвав свої пояснення Яструб. І тієї ж миті Арен застережливо заволав:
— Мілина!
Незабаром їхній човен покинув химерне скупчення скель і вийшов у відкрите море. А ще через деякий час перед очима мандрівців постав похмурий, схожий на велетенську вартову вежу, острів. Скелі навколо нього були чорними і здавалися виліпленими із численних циліндрів або стовпів, припасованих один до одного так щільно, як у мозаїці. Ця неймовірна чорна стіна здіймалася над морем майже до небес.
— Замок Калесина, — пояснив Яструб. — Так називали цей острів дракони, коли я багато років тому зустрічався з ними в тутешніх краях.
— Хто такий Калесин?
— Найдревніший...
— Це він побудував цей замок?
— Не знаю. Я взагалі не знаю, чи комусь до снаги таке побудувати... Як і навіть не здогадуюсь, скільки років Калесину. Я кажу "йому", хоча й не впевнений, що це самець... Порівняно з Калесином Орм-Ембар — немовля, а ми з тобою — просто метелики-одноденки... — Маг задумливо дивився на приголомшливі чорні стіни, й Арен теж стривожено підвів голову, думаючи про те, що буде, коли їм на голову раптом упаде велетенський дракон. Проте, на щастя, нічого такого не сталося. Вони повільно плили далі у затінку чорних скель, дослухаючись до шемрання хвиль, що накочувалися на базальтові стіни Замку Калесина. Море тут було дуже глибоким, прибережні рифи залишилися позаду. Арен керував човном, а Яструб пильно вдивлявся у чисте небо попереду.
Нарешті човен вийшов із густої тіні, яку відкидав Замок Калесина, і вони знову опинилися на осонні. Драконові Пасовища залишилися позаду. І небавом Яструб нарешті побачив те, що вже давно сподівався побачити: у безмежному небі на своїх золотавих крилах мчав до них дракон Орм-Ембар.
Арен почув, як Яструб вигукнув: "Аро Калесин?" — і здогадався, що це означає, але не зрозумів, що відповів чаклунові дракон. Арен, як завжди, відчував, що майже розуміє Істинну Мову, так наче колись він знав усі ці слова, а потім просто забув їх. Коли чарівник промовляв слова Істинної Мови, голос його лунав набагато виразніше, ніж коли він говорив по-ґардійськи, а кожне вимовлене ним слово немовби огортала тиша — так само дзвінко і чисто звучить окремий, навіть найтихіший удар величезного дзвона. Голос дракона, натомість, скидався радше на гонг — лункий і водночас трохи пронизливий.