Гедова рука й досі лежала в Арена на плечі. Чаклун першим ступив уперед, і юнак рушив за ним; разом вони перебралися через кам'яну стіну.
Неозорий схил стелився перед ними — підніжжя пагорба губилося в пітьмі. Але над головою, де Арен сподівався побачити важкі сірі хмари, небо було цілковито чорним і на ньому сяяли крижані зорі. Юнак уважно подивився на них, і його серце болісно стислося в лещатах смертного холоду й жаху. То були зовсім не ті зорі, які він звик бачити. Вони жевріли нерухомим мертвим світлом. Ці зорі ніколи не займалися і ніколи не зникали з небосхилу. Їх ніколи не запинали хмари; ніколи схід сонця не затьмарював їхнього сяйва. Непорушні, дрібні та холодні, вони невпинно сяяли над мертвою пустелею.
Гед ішов униз положистим схилом Пагорба Буття, й Арен ступав услід за ним. Здавалося, що їхнє сходження триває вже дуже довго, але насправді все могло бути й не так: плин часу в цій пустелі не відчувався — там не дули вітри, не рухалися в небі зірки, не сходило сонце. Незабаром подорожани увійшли до одного з міст Потойбіччя, й Арен побачив будинки, у вікнах яких ніколи не горіло світло. Крізь відчинені двері деяких будинків виднілися темні постаті мертвих людей. Обличчя їхні були спокійними і до всього байдужими.
Міські майдани і вулиці були порожніми. Тут ніхто нічого не продавав і не купував, ніхто не торгувався і не тринькав грошей. У цьому краю нічого не споживали і нічого не виробляли. Гед і Арен самотою пройшли через усе місто, хоча кілька разів попереду них із темряви виринала знайома постать, щоби за якусь мить знову зникнути в густих сутінках за поворотом. Побачивши її вперше, Арен кинувся було вперед, але Гед лише похитав головою і спокійно йшов далі. І тільки тоді Арен помітив, що це постать жінки, а рухається вона зовсім не кваплячись і аж ніяк від них не тікає.
Усі ті, кого вони бачили, — а таких було небагато, бо, попри незліченне мнозтво померлих, їхній світ воістину безмежний, — стояли непорушно або ж рухалися дуже повільно, без будь-якої мети. Ніхто з них не мав ні ран, як-от, скажімо, привид Ерет-Акбе, якого зла воля Коба викликала у світ живих, ані слідів якої-небудь хвороби. Тіла мерців здавалися здоровими та міцними. Вони були звільнені від страждань, назавжди позбулися болю — як і самого життя. Однак небіжчики не викликали відрази, як того раніше побоювався Арен. Спокійними були їхні обличчя: мерців не бентежили ані пристрасті, ані бажання живих, а в їхніх затуманених очах зачаїлися байдужість і безнадія.
І тоді на зміну жаху в душі юнака прийшла безмежна туга, і навіть якщо його скорбота поєднувалася з окрушиною страху, то це був страх не за самого себе, а за все людство. Бо він побачив матір і дитя, котрі померли одночасно; вони потрапили у Потойбіччя разом, але дитина не бавилася і не озивалася, а мати не брала маля на руки і навіть не дивилася в його бік. А колишні закохані, що загинули через неможливість бути разом, тепер, зустрівшись на вулиці, байдуже йшли собі далі, не зронивши навіть слова.
Непорушно стояв гончарський круг, завмер ткацький верстат, холодом дихала піч пекаря. Ніхто тут ніколи не співав.
Темні вулиці серед примарних будинків вели їх у безвість. А єдиним живим звуком тут був шурхіт їхніх кроків. Ставало дедалі холодніше. Спочатку Арен не помічав холоднечі, але поступово вона проникла в саму його душу. Юнак страшенно втомився. Зайшли вони, мабуть, таки далеченько. "Навіщо йти далі?" — думав Арен, потроху сповільнюючи крок.
Зненацька Гед зупинився, зазираючи в обличчя якомусь чоловікові, котрий стояв на перехресті. Чоловік той був струнким і високим, його обличчя здалося Аренові знайомим, хоча він не міг пригадати, де вони зустрічалися. Гед заговорив із чоловіком, і вперше живий голос порушив тишу відтоді, як вони переступили через кам'яну стіну.
— О Торіоне, друже мій, а ти як тут опинився?
І маг простяг руки до Майстра-Приворотника із Роукської школи. Торіон навіть не поворухнувся. Він стояв як вкопаний, і обличчя його було наче витесане з каменю. Але сріблясте світло Гедової патериці вже проникло у затуманені очі Приворотника, а відтак зажевріло і в глибині його свідомості. Гед сам узяв товариша за руку і знову запитав:
— Що ти тут робиш, Торіоне? Повертайся додому!
— Я пішов за безсмертним. І заблукав. Не зміг повернутися. — Голос Приворотника звучав рівно і тихо, як у людини, котра розмовляє уві сні.
— Іди вгору, до стіни, — промовив Гед, показуючи на довгу темну вулицю, якою вони з Ареном щойно прийшли.