Офіціанти почали розносити страви.
— О, креветки! О, судак у білому соусі! Анчоуси!!! — по черзі коментували кобзар та новеліст. — Їжа богів!
За іншими столиками, особливо там, де сиділи ветерани, також спостерігалося неабияке пожвавлення. «Неформали» вже розливали, прикрившись краєм скатертини, горілку — адже на столиках стояли лише пляшки з пивом. Алкогольні напої продавалися лише в шинквасі на верхній палубі і — за божевільними розцінками.
Араменко замахав рукою трійці, що увійшла до ресторану останньою. Портянко, Атонесов та Дартов прямували до сусіднього столика, за яким уже нудьгувала одна з жінок-«берегинь» у великій квітчастій хустці, накинутій на плечі. Побачивши чоловіків, що прямують до неї, вона почервоніла.
— Привіт, зраднику! — вигукнули приятелі майже разом та з цікавістю подивилися на Владу. Погляд Дартова затримався на ній довше. Приятелі посідали за свій столик і, не ховаючись, виставили кілька пляшок. «Берегиня» зашарілася, поправляючи свою зачіску.
За кожним столиком точилися жваві розмови, майже усі члени делегації були знайомі один з одним, усі голосно ділилися враженнями від своїх номерів, кухні та зустрічей із знайомими. Протягом півгодини Влада та Ярик були змушені вислуховувати байки новеліста Курті, який жував і говорив водночас.
— Колись, усередині сімдесятих, викликають мене до КДБ, — розповідав він, багатозначно оглядаючи співрозмовників. — А я ж знаю, що вони вже зібрали на мене безліч компромату, та й думаю — ви хитрі, а я ще хитріший! Так от, питають мене: «Ви знаєте поета такого-то?» А я собі думаю: «Вони ж очікують, що я відпиратимусь!» і кажу їм прямо: «Знаю!» «А ви читали його рукопис такий-то?» — питають далі і гадають, що я заперечуватиму. «Читав!» — знезброюю їх я. «А давали його читати тим-то і тим-то?» — називають вони прізвища моїх знайомих і, дурні, гадають, що я не знаю, що вони знають, що давав. «Аякже!» — кажу. Була ще купа запитань — суцільна провокація. Та мене не обдуриш! Нащо заперечувати те, що їм відомо?! Так вони й лишилися ні з чим…
— Еге ж, — меланхолійно вставив Араменко, — а потім усі ті, кого ти назвав, загули до таборів… Теж мені — хитрун!
— Брехня! Брехня! — зарепетував Куртя.
З важкого погляду Ярика Влада зрозуміла, що зараз виникне сварка. Але до зали увійшов художник Скун, і вся увага присутніх переключилася на нього.
— Привіт вам, рослини, птахи та звірі! — голосом давньогрецького актора продекламував художник, ставши посеред зали. — Смакує вам тіло Христове?
Переляканий офіціант поквапився провести бешкетника до його столика, але Скун ще довго бродив залою, цілуючи ручки панянкам та виголошуючи свої сентенції. Саме зараз він був у запої і не споживав нічого, крім горілки.
— Пані та панове! — звернувся до присутніх один з організаторів свята. — Після вечері запрошуємо усіх на верхню палубу. Там розпочинається дискотека. Бар працює цілодобово. У кают-компанії для вас працює більярдна. Але прошу не засиджуватися, бережіть сили — завтра о сьомій годині ранку перша зупинка та літературні зустрічі!
— Потанцюєте зі мною, Мілено? — запитав Ярик Владу.
Вони піднялись на верхню палубу, де вже лунала музика. Поважна публіка нерішуче стояла по краях палуби, а посередині танцювали лише двоє захмелілих румунських перекладачів. Їхні рухи, сповнені непристойної двозначності, в мигтінні світломузики скидалися на рухи маріонеток.
Араменко запросив Владу до танцю. Дивлячись йому через плече, Влада бачила, що поруч із палубою, у барі, обвитому зеленню, сидять лише двоє відвідувачів.
— Це ваші приятелі? — запитала вона у Ярика, киваючи головою у бік бару.
— Так я і думав! — награно зітхнув Араменко. — Вас більше цікавить відомий письменник Дартов, ніж я… Але майте на увазі, він тут із своєю пасією…
— Мене взагалі давно ніхто не цікавить, — відповіла Влада.
— …і я в тому числі?
— Я ще не вирішила.
Краєм ока вона усе ж таки стежила за двома співрозмовниками. Вигляд у обох був занадто напружений і серйозний для людей, що зібралися відпочити та повеселитися…
— Чи не здається тобі, Іванку, що зараз зручний час, аби з’ясувати стосунки й розставити всі крапки над «і»? — говорив тим часом Вадим Портянко Дартову.
— Що ти маєш на увазі? — ліниво запитав той, поглядаючи на танцмайданчик, на якому Ярик занадто палко обіймав свою сусідку по столику, а та у своїй чорній блискучій сукні з глибоким декольте на спині скидалася на жінку початку XX сторіччя.