— Сьогодні буде важкенький день! — сказав Ярик. — Якби не ти, я з задоволенням повернувся б першим же рейсовим автобусом…
Така ж думка була написана на багатьох обличчях інших пасажирів. Тільки іноземці бадьоро фотографувалися на тлі пагорбів, знімали один одного на кінокамеру і весело, збуджено гомоніли. Неподалік від себе Влада помітила дівчину-радіожурналістку, яка завзято налаштовувала свою доісторичну апаратуру — велетенський магнітофон, що висів у неї на плечі, і збиралася розпочати репортаж.
Нарешті вона приладнала шнур мікрофона, налаштувалася на запис та, сором’язливо оглядаючись, розпочала надиктовувати враження.
— Ви чуєте цей шурхіт ніг по розпеченому асфальті? Це спускаються на берег члени делегації… — Дівчина незадоволено хитнула головою, перекрутила плівку і знову піднесла мікрофон до вуст: — От ми, члени делегації, вже на березі! На березі славного міста К… — Вона знову перемотала плівку і увімкнула запис. — Погода чудова! Настрій бадьорий, — продовжила вона. — А ми, члени делегації, готуємося відвідати славне місто К…
Влада посміхнулася. Дівчина, перехопивши її погляд, зашарілася й поквапилася відійти далі, де б її ніхто не чув, і знову завзято забурмотіла у мікрофон.
Причал нагадував вулик. Люди поволі приходили до тями після безсонної ночі, чоловіки жадібно прикладалися до пляшок із пивом. Життя налагоджувалося.
Останнім зі сходів зійшов Дартов — свіжий, як завжди, у білому піджаку та світлих бриджах. Він був сам.
Поволі члени делегації сіли до автобусів, і запилена колона вирушила до міста.
У вікно Влада спостерігала невибагливий пейзаж промислового центру: при в’їзді на високому постаменті стояв заіржавілий трактор початку 30-х років, на більшості тролейбусних зупинок мирно дрімали бомжі. Сірість вулиць та одноманітність п’ятиповерхових «хрущовок» контрастували із вітринами приватних бутиків та невеличких вуличних кав’ярень. Містом тинялися зграйки смаглявих синів Крішни в яскравих хітонах, пошитих із пофарбованих простирадл. Суворі черги чоловіків юрмилися навкруг цистерн із теплим пивом. Вуличні торговці, розіклавши на тротуарах газети, продавали рибу.
Автобуси зупинилися на центральному майдані — тут мав відбутися мітинг. Делегацію вже зустрічали вбрані у вишиванки жінки та діти, місцевий оркестр духових інструментів та сам міський голова, що вже стояв біля мікрофона, позуючи газетярам міської багатотиражки. Після кількагодинного мітингу, під час якого Влада та Ярик просиділи за пластиковим столиком неподалік від майдану, попиваючи вино, почалися такі ж помпезні зустрічі на виробництвах.
Автобуси роз’їхалися по різних кутках міста. Кожне підприємство давало обід для гостей, зазвичай на природі, за великими, розстеленими прямо на траві обрусами.
О сьомій вечора відбувся концерт.
Тільки о десятій автобуси з гостями вирушили до причалу. Влада мріяла про душ та прохолодні простирадла. Але не встигла вона зайти до своєї каюти і з полегшенням перевести дух, як бортовий динамік запросив усіх до вечері.
Пароплав уже відчалював од берега, й рівне гудіння мотору заколисувало. Влада відчула, що зголодніла, й вирішила усе ж взяти участь у застіллі. Вона натягнула джинси — цього разу вирішила одягтися якомога простіше, — і вийшла в коридор.
Зала збуджено гула. Обличчя делегатів за день, проведений на сонці, обвітрилися й почервоніли, очі жінок блищали, звідусіль долинали жарти та сміх. Дехто змінив своє місце за столиком, перебравшись до тих, з ким устиг потоваришувати протягом дня. Склад Владиного столика залишився тим самим. Чоловіки зустріли її привітними вигуками, Зозуленко відсунув стілець, Ярик дивився закоханими очима, новеліст Куртя облизав губи, готуючись розповісти нову порцію анекдотів… За столиком Дартова склад теж лишився незмінним. Жінка змінила вбрання та зачіску і вже сміливо керувала діями своїх візаві — Дартовим та Портянком, які по черзі наливали їй вино і пригощали купленим у місті ананасом. Атонесов запізнювався.
— Семен, мабуть, спить? — гукнув до столика Ярик, і Влада помітила, як нервові червоні плями розповзлися по його, й без того почервонілих, щоках.
— Мабуть, що так… — ліниво відказав Дартов.
— А я його сьогодні взагалі не бачив, — додав, ховаючи очі, Портянко. — Вчора вночі він кудись пішов з тим, як його… — Портянко кивнув у бік столика, за яким розливав горілку собі та художнику Скуну московський гість.