Пароплав уже причалював до берега, усі члени делегації зібралися на палубі, — Влада вийшла у порожній коридор і поквапилася приєднатися до решти… День обіцяв бути спекотним.
— Присягаюся тобі, Жане, ще раз повторюю… — Портянко, незважаючи на те, що поруч із пляшкою стояла чарка, припав до шийки і жадібно, не відчуваючи смаку, зробив три великих ковтки. — Богом клянуся чи чортом… як хочеш…
Вони знову сиділи в барі.
Так само гув мотор, так само грала музика, так само виголошував свої сентенції художник Скун. Пароплав відчалив від славного міста О., в якому за якихось десять годин відбулося понад двадцять зустрічей, творчих вечорів, гала-концерт та свято грандіозного пияцтва в мальовничому історичному музеї просто неба. Члени делегації вже добряче засмагли, перетасувалися, як колода карт, поміж собою і відчули пароплав своїм власним будинком. Дартов посміхався і роздивлявся свої бездоганно підстрижені нігті.
— Вадику, ти блефуєш? — запитав він.
— Клянуся тобі, Жане… — вже вкотре тремтячим голосом повторив Портянко.
— Замовкни, гнидо! — злобно процидів Дартов. — Набридло слухати! Але запам’ятай, якщо ти вирішив дістати мене — у тебе нічого не вийде.
— Кля… — знову почав був Портянко, та безнадійно махнув рукою.
— Завтра ми будемо кілька годин стояти в бухті поблизу моєї нової дачі, — сказав Дартов. — Там ми висадимось, я візьму усі папери, і ми спокійно розподілимо наші дивіденди, обіцяю… А тим часом іди, тобі треба проспатися! Ти добре попрацював!
Портянко знову махнув рукою, важко піднявся з-за столика, попрямував до виходу, але на якусь мить замислився, зупинився і знову підійшов до Дартова:
— Жане, ти ідіот! Ти не чуєш, що я тобі говорю. На жаль… Але запам’ятай: «НА НАС ХТОСЬ ПОЛЮЄ!» І я не знаю, хто з нас буде наступним…
— Ти мені погрожуєш?!! Ти? — Дартов відштовхнув приятеля, і той полетів в обійми московського гостя, котрий саме входив до бару.
— О! Гавно само пливьот в рукі! — констатував московський гість і лагідно обійняв Портянка за плечі. — Пашлі вип’єм! У мєня в каюті єсть класная самагонка, нє то што пойло в етом барє!
Побачивши товариша, художник Скун підвівся з-за свого столика:
— Наливаймо, браття! — закричав він і обійняв Портянка з іншого боку. Так утрьох вони вийшли з бару під скептичним поглядом Жана Дартова.
Фантасмагорія продовжувалася, музика грала, по всіх кутках цілувалися парочки, а в залах виступали спраглі до уваги митці. Пароплав виходив у море.
Частина четверта
Є лише спокій
— А повернись-но, синку! — кричав Скун, виставляючи Портянка з каюти. Той п’яно пручався, хапаючись обома руками за одвірок. Скун оцінив зручність його пози і щосили заліпив коліном у товстий зад. Портянко втратив рівновагу, випустив з рук двері й відлетів у протилежний бік коридору, і Скун із задоволенням грюкнув дверима. Портянко полежав на м’якому килимі, що встеляв коридор, прислухаючись до тиші. Була третя година ночі.
Після повного безладу та розгулу, що тривав у каюті, тиша здалася Портянку зловісною, неприродною й одразу ж ніби витверезила його. Він піднявся з підлоги і, хапаючись руками за стіни, побрів на другу палубу, напружено згадуючи номер своєї каюти й шукаючи по кишенях ключа.
«Клянуся тобі, Жане… — бурмотів він. — Ти — справжня наволоч, Жане… Я ще тобі покажу, начувайся…»
Вузький коридор, вкритий пурпуровим ковроліном, тьмяне світло маленьких круглих лампочок за матовим склом плафонів навіював неприємні асоціації.
«Ось дорога до пекла…» — бурмотів Портянко.
Погойдуючись, він нарешті дістався сходів і піднявся до коридора другої палуби. За скляними дверима, що вели назовні, майнула легка тінь.
«Люди!» — зрадів Портянко і вирішив решту шляху пройти палубою.
Він відчинив двері і на повні груди вдихнув свіже нічне повітря. У голові трохи прояснилося.
«Ні, Жане, тобі мене не дістати! — подумав Портянко. — Ні, ні й ще раз ні!»
Великі нерухомі зірки стояли у нього над головою, вітер холодив лисину. Портянко розправив картату краватку, обтер нею вологе обличчя, заспокоївся і взявся за ручку дверей, аби повернутися до коридора.
— Не спиться? — почув він тихий голос за спиною. З суцільного мороку палуби виступила постать…
Портянко приязно посміхнувся, відчуваючи незручність, що від нього смердить горілкою…
…Влада прокинулася спустошеною й розбитою і вирішила добу не виходити на палубу, не з’являтись у їдальні й на танцмайданчику. Вона замовила сніданок до каюти.