— Я щось не зовсім розумію,— попросив розтлумачити сказане Вейл.
— Контракти продумані до останньої йоти,— пояснила Моллі.— Ваші герої належать студії. З цієї ситуації є тільки одна пролазка: в законі про авторське право сказано, що в разі вашої смерті всі права на ваші твори повертаються вашим спадкоємцям.
Вейл уперше посміхнувся.
— Ото спасіння.
— Про які саме гроші ми ведемо розмову?— спитала Клавдія.
— Згідно з домовленістю,— відповіла Моллі,— йдеться про п'ять відсотків від загального прибутку. Уяви, вони зроблять іще п'ять фільмів, і то касових, що підуть у широкий прокат, отже, прибуток після продажу картин за кордон сягне мільярда доларів, тобто йдеться десь про тридцять-сорок мільйонів.— Вона якусь мить помовчала і додала сардонічно:— Якщо б ви були покійником, то для ваших нащадків я б уклала набагато кращу угоду. Тоді ми справді приставили б їм до скроні пістолета.
Вейл запротестував:
— Потелефонуйте у «Лоддстоун». Я хочу з ними зустрітися. Переконаю їх, що коли мені не виділять мою частку, то накладу на себе руки.
— Там у таке не вірять,— сказала Моллі.
— Тоді я так і вчиню,— запевнив Вейл.
— Не верзи дурниць,— дружньо порадила Клавдія.— Ернесте, тобі лише п'ятдесят шість років. Ти замолодий, щоб умирати заради грошей. Заради принципів, заради добра батьківщини, заради кохання — зрозуміло. Тільки не через гроші.
— Треба ж мені забезпечити дружину і дітей,— затявся Вейл.
— Колишню дружину,— уточнила Моллі.— І, заради всього святого, відтоді ви одружувались двічі.
— Йдеться про справжню дружину,— пояснив Вейл.— Про ту, від якої я маю дітей.
Моллі стало ясно, чому в Голлівуді ніхто не любить Ернеста. Вона сказала:
— Того, на що ви претендуєте, студія вам не дасть. Вони знають, що рук ви на себе не накладете і що письменник їх ніколи не залякає. Хіба якби ви були касовою зіркою. Наприклад, першорядним режисером. А письменник — нізащо. У цім бізнесі вас мають просто за сміття. Даруй, Клавдіє.
— Ні для Ернеста, ні для мене це не таємниця,— заспокоїла її Клавдія.— Якби в цьому місті абсолютно всіх не сковував смертельний страх перед чистим аркушем паперу, то нас узагалі б здихались. Може, ти таки чимсь зарадиш?
Моллі зітхнула і набрала номер Елі Мерріона. Напрошуватись на зустріч з Боббі Бенцом, президентом «Лоддстоуна», було б для неї завеликим приниженням.
По всьому Клавдія і Вейл зайшли в «Поло Лаундж» щось випити.
— Тілиста жіночка, ця Моллі,— коментував Вейл свої враження від візиту.— Тілистих куди легше спокусити. І в ліжку вони набагато миліші за дрібненьких. Не помічала?
Клавдія вже не вперше дивувалась, чим Вейл міг їй сподобатись. Бо подобався він мало кому. Проте її захоплювали Вейлові романи, навіть тепер.
— З тебе аж пре лайном,— дорікнула вона.
— Я маю на увазі, що тілисті жінки ласкавіші, вони подають сніданок у ліжко, готові на невеличкі милості. Чисто жіночі милості.
Клавдія знизала плечима.
— У тілистих жінок добре серце,— правив своєї Вейл.— Одна така привела мене після вечірки до себе додому і геть не знала, що зі мною діяти. Так розглядалася по спальні, як моя мама по кухні, коли холодильник порожній, а треба щось зібрати на вечерю. Ніяк не могла дотямити, як це нам пощастить потішити одне одного при наявних підручних засобах.
Вони знову взялися за склянки. Клавдію, як завжди, така прямолінійність обеззброювала, і вона ще дужче прихилялася до Вейла.
— А знаєш, як ми подружилися з Моллі? Вона захищала одного типа, що вбив свою коханку, і їй був потрібний якийсь доречний діалог, щоб його можна було зіграти на суді. Я написала сценку, неначе для кіно, і її клієнта кваліфікували як ненавмисного вбивцю. Здається, я писала діалоги й сюжетні лінії ще для трьох справ, поки ми перестали.
— Ненавиджу Голлівуд,— сказав Вейл.
— Ти відчуваєш ненависть до нього тільки тому, що студія «Лоддстоун» ошукала тебе на книжці,— прокоментувала Клавдія.
— Не тільки,— не погодився Вейл.— Я схожий на одну з тих давніх цивілізацій, як-от ацтеки, китайські імперії, американські індіанці, що були знищені народами з розвиненішою технологією. Письменник з мене справжній, і я пишу романи, які промовляють до розуму. А так писати — дуже відстала технологія, перед кіно вона не встоїть. У нього камери, декорації, музика й оті славнозвісні обличчя. Як може письменник створити це все в уяві за допомогою самих слів? До того ж кіно звузило поле битви. Йому відпала потреба завойовувати мозок, йому вистачає сердець.