Через два дні Кросс увійшов до вестибюлю психіатричної клініки в Іст-Гемптоні. На дверях стояло двоє охоронців, один з них провів його до бюрка чергової сестри.
За бюрком сиділа добре вбрана жінка середніх літ. Почувши про мету Кроссового візиту, вона чарівно всміхнулась і сказала, що доведеться з півгодини почекати, бо Роза-Марія виконує незначні медичні процедури. Його сповістять, коли вони закінчаться.
Кросс сів у почекальні біля бюрка чергової сестри, та кімната прилягала до вестибюлю, всередині стояли столи та м'які фотелі. Взяв зі столу якесь число голлівудського часопису. Читаючи, натрапив на статтю про Джіма Лоузі, лос-анджелеського героя-детектива. Стаття докладно розказувала про його героїчні звитяги, увінчані вбивством грабіжника-вбивці Марлоу. Кросса здивували дві речі. По-перше, його батька представили як власника фінансового агентства, типову безпорадну жертву брутального злочинця. По-друге, стаття ненастанно стверджувала, що якби було більше таких поліцаїв, як Джім Лоузі, вулична злочинність була б приборкана.
Медсестра поляскала його по плечу. Погляд у неї був твердий та суворий, проте вона приязно всміхнулася:
— Я проведу вас.
Кросс узяв коробку цукерок та квіти, наготовані для хворої, і пішов за сестрою спершу невеличким прогоном сходів, а потім довгим коридором, усіяним дверима. Біля останніх дверей сестра дістала універсального ключа, відкрила замок, пустила Кросса всередину й замкнула за ним двері.
Роза-Марія, вбрана в сірий халат, охайно зачесана й заплетена, дивилася невеличкий телевізор. Побачивши Кросса, зірвалася з тапчана і з плачем кинулася в його обійми. Кросс поцілував її в щоку і поклав цукерки та квіти.
— Ох, ти прийшов провідати мене, а я гадала, ти мене зненавидів за те, що я заподіяла твоєму батькові.
— Моєму батькові ви нічого не заподіяли, — промовив Кросс, підводячи її назад до тапчана. Потім вимкнув телевізор і став навколішки біля тапчана. — Я переживав за вас.
— Ти завжди був такий гарний, — сказала Роза-Марія, випроставши руку й погладивши його по голові. — Мені була ненависна думка, що ти син такого батька. Я б раділа, якби він помер, але я завжди знала, що станеться щось страхітливе. Я небо і землю виповнила отрутою, що мала доконати його. Як ти гадаєш, мій батько не розгнівається за це?
— Дон — справедливий чоловік, — відповів Кросс, — вас він ніколи не звинуватить.
— Він пошив тебе в дурні так само, як дурив геть усіх. Ніколи не довіряй йому. Він зрадив свою власну доньку, зрадив свого онука і зрадив свого небожа Піппі... А тепер він зрадить тебе.
Роза-Марія перейшла майже на крик, і Кросс злякався, що з нею станеться один з її нападів.
— Тітонько Po, заспокойтеся, — вмовляв її Кросс. — Тільки скажіть мені, що вас так розхвилювало, чому ви були змушені опинитись у клініці? — Він зазирнув їй у вічі й подумав, яка ж вона була гарна замолоду, в її очах іще досі зберігалася невинність.
— Нехай вони розкажуть тобі про війну з Сантадіо, — прошепотіла Роза-Марія,— і тоді ти зрозумієш геть усе. — Вона глянула повз Кросса, а потім затулила руками голову. Кросс обернувся. Двері були відчинені, в кімнаті мовчки стояли Вінсент і Петі. Роза-Марія зіскочила з тапчана, забігла до спальні й захряснула за собою двері.
На гранітному обличчі Вінсента проступали жалощі й розпач.
— Господи Ісусе, — промовив він, підходячи до дверей спальні і стукаючи, а потім сказав крізь двері: — Po, відчинися. Ми ж твої брати. Ми тобі нічого не заподіємо.
— Який збіг обставин — побачити вас тут, — обізвався Кросс. — Я теж прийшов навідати Розу-Марію.
Та Вінсент ніколи не мав часу на балачки.
— Ми тут не з візитом, — відрубав він. — Дон хоче бачити тебе в Дестамі.
Кросс оцінював ситуацію. Чергова медсестра вочевидь подзвонила комусь у Дестамі. То, певне, була передбачена процедура. І дон вочевидь не хоче, щоб він розмовляв із Розою-Марією. Те, що послано Петі й Вінсента, означає, що його не вбиватимуть, вони б не виставлялися так бездумно. Цю думку потвердив і Вінсент:
— Кроссе, я поїду з тобою в твоїй машині, Петі їхатиме в своїй.
У «родині» Клерікуціо виконавець вироку ніколи не опинявся наодинці з жертвою.