Брати Сантадіо саме піднесли чарки, вітаючи Піппі, і той миттю відступився від них. Не пролунало жодного слова, напасники відкрили вогонь, і град куль розметав братів Сантадіо на всі боки. Один чоловік у масці, Петі, став над ними й завдав п'ять ударів милосердя, пустивши кулі під підборіддя. Підлога вилискувала скляними скалками.
Інший замаскований, Джорджіо, дав Піппі маску, чорні штани та светра. Піппі притьмом перебрався, вкинув своє весільне вбрання до торби, яку тримав іще один напасник, і, ще й досі неозброєний, довгим коридором повів Джорджіо, Петі та Вінсента до спальні дона Сантадіо й розчахнув двері.
Дон Сантадіо нарешті прокинувся і їв весільний торт. Він лише глянув на чотирьох чоловіків, перехрестився й затулив обличчя подушкою. Таріль з тортом ковзнув на підлогу.
Доглядачка читала книжку в кутку кімнати. Петі підскочив до неї, мов велетенський кіт, затичкою заткав їй рота й прив'язав до стільця нейлоновою шворкою.
До ліжка підійшов Джорджіо. Неквапом випростав руку і стягнув подушку з голови дона Сантадіо. Завагався на мить, а тоді двічі вистрелив, спершу в око, потім, задерши лису голову, знизу під підборіддя.
Напасники відітхнули, й Вінсент, нарешті, озброїв Піппі, давши довгого сріблястого шнурка. Піппі вивів усіх з кімнати й повів коридором, а потім сходами на четвертий поверх до кімнати молодят. Коридор був заставлений квітами й кошиками з фруктами.
Піппі пхнув двері до кімнати, але вони були замкнені. Петі скинув одну рукавичку і щосили вгатив по дверях. Двері подалися, коли всі зайшли, Петі причинив їх.
Роза-Марія й Джіммі простерлися на ліжку. Вони щойно скінчили кохатися, їхні тіла аж лисніли після тих виливів чуттєвості. Прозора сорочка Рози-Марії збилась навколо пояса, бретельки спали з плечей, оголивши їй груди. Її права рука пестила Джімове волосся, ліва лежала на його животі. Джіммі був голісінький, але зірвався на ноги, тільки-но побачивши напасників, і загорнувся в простирадло. Він зрозумів геть усе. «Тільки не тут», — сказав він і пішов їм назустріч.
Роза-Марія якусь частку секунди ще нічого не розуміла. Коли Джіммі рушив до дверей, вона вчепилася за нього, але він відтрутив її. Він вийшов у двері в супроводі замаскованих Джорджіо, Петі та Вінсента. І тут заговорила Роза-Марія: «Піппі, Піппі, будь ласка, не треба. — Аж тоді троє чоловіків подивились на неї і вона збагнула, що то її рідні брати. — Джорджіо, Петі, Вінсенте, не треба. Не треба».
Для Піппі то була найтяжча мить. Якщо Роза-Марія заговорить, «родина» Клерікуціо приречена. Його обов'язок — убити її. Дон не давав йому про те осібних настанов: хіба він міг потурати вбивству своєї доньки? І чи скоряться йому її брати? І як вона дізналася, що це вони? Піппі, нарешті, зважився. Зачинив двері за собою і опинився в коридорі з Джіммі й трьома братами Рози-Марії.
А тут дон уже давав ясні настанови: Джіммі Сантадіо треба було задушити. То був, напевне, знак милосердя, щоб не шматувати зброєю його тіла, і ті, кому він дорогий, могли його оплакати. То була, напевне, давня традиція: не проливати крові тих, кого любиш, дарма що засудив їх до смерті.
Джіммі Сантадіо раптом пустив простирадло, простяг руки і здер маску з обличчя Піппі. Джорджіо схопив його за одну руку, Піппі за другу, Вінсент упав на підлогу й схопив Джіммі ноги. А ось Піппі вже накинув шнурок на шию Джіммі й пригнув його до підлоги. Джіммі криво всміхавсь, коли дивився на Піппі, на його обличчі проступали дивні жалощі, немов за цей учинок мала помститися доля або якийсь невідомий Бог.
Піппі туго затяг шнурок, Петі взявся допомагати йому, і всі повалились на підлогу коридора, біле простирадло накрило тіло Джіммі, немов саван. З кімнати для молодят почулися зойки Рози-Марії...
Дон скінчив розповідь. Запалив ще одну манільську сигару й ковтнув вина.
— Піппі спланував усю операцію, — мовив Джорджіо. — Ми не зазнали жодних утрат, а Сантадіо були стерті. Просто блискуче.
— Це розв'язало всі проблеми, — додав Вінсент. — Відтоді ми й клопоту не мали.
— То була моя постанова, і вона виявилась хибна, — зітхнув дон Клерікуціо. — Але звідки нам було знати, що Роза-Марія стане така несамовита? Ми були в критичній ситуації, і для нас то була єдина нагода завдати вирішального удару. Вам треба пам'ятати, що тоді мені не виповнилось навіть шістдесят, я дуже високо цінував свою силу й розум. Звичайно, я гадав, що це буде трагедія для доньки, але ж удови сумують не довіку. І вони вбили мого сина Сільвіо. Як я міг їм оте простити, байдуже, йшлося про доньку, а чи ні? Але я помудрішав. Годі дійти розумних постанов, накладаючи з недоумками. Я мав знищити їх усіх із самого початку, ще до того, як вони покохалися. Тоді б я врятував свого сина й доньку. — На якусь хвилину дон замовк. — Отже, як бачиш, Данте — син Джіммі Сантадіо. А тебе, Кроссе, возили разом з ним в одній колясці, коли ви були немовлята, того вашого першого літа в цьому домі. Всі ці роки я намагався надолужити Данте втрату батька. Я намагався допомогти доньці опам'ятатись від того горя. Данте виховали як Клерікуціо, і він, разом з моїми синами, буде моїм спадкоємцем.