Лія пригадав, як віз Кросса на зустріч із Філом Шаркі, колишнім партнером Лоузі. Він ніколи не вірив, що Шаркі мовчатиме, задовольнившись обіцянкою отримати в майбутньому п'ятдесят тисяч доларів. Тепер він був певен, що Шаркі розповів Лоузі про ту зустріч і, можливо, бачив, як Лія сидить в автомобілі. Якщо це правда, то Кроссові і йому самому загрожує велика небезпека. Лія, власне, не повірив Кроссовому твердженню, службовці поліції тримаються купи, наче мафіозі. Вони мають свій власний закон омерти.
Лія взяв двох солдатів і поїхав від мисливської хатки в Санта-Моніку, додому до Філа Шаркі. Дія був певен, що, лише поговоривши з Шаркі, він дізнається, чи розповів той Лоузі про Кроссів візит.
Біля будинку Шаркі не було ні душі, тільки на моріжку видніла покинута газонокосарка. Але гаражні двері були відчинені, всередині стояла машина, і Дія підійшов бетонованою доріжкою до дверей і подзвонив. Жодної відповіді. Лія дзвонив далі. Натис на ручку, двері були незамкнені, тепер треба вибирати. Заходити чи негайно піти? Кінчиком краватки Лія стер відбитки своїх пальців з дверної ручки та дзвоника, зайшов до невеличкого передпокою й голосно гукнув Шаркі. Жодної відповіді.
Лія став ходити по будинку. В обох спальнях нікого нема, він зазирав у стінні шафи й під ліжка. Пройшов через вітальню, зазирнув під диван, підняв диванні подушки. Зайшов до кухні й побачив на терасі стіл з пакунком молока і паперовою тарілкою з недоїденим сирним бутербродом, скибку білого хліба із засохлим жовтим майонезом по краях. У кухні були оббиті планками бурі двері, і Лія відчинив їх, побачивши низенький напівпідвал, своєрідну втоплену кімнату без вікон, туди вели всього дві дерев'яні сходинки. Лія спустився вниз і обійшов купу старих велосипедів. Відчинив стінну шафу з широчезними дверима. Там висів лише поліційний мундир, на підлозі стояла пара грубих чорних черевиків, а зверху на них — прикрашений тасьмою капелюх вуличного полісмена. І все.
Лія підійшов до скрині, що стояла на підлозі, й підняв віко, воно виявилось навдивовижу легке. Скриня до самого верху була напхана охайно складеними сірими ковдрами.
Лія піднявся сходами і став на терасі, дивлячись на океан. Закопати тіло в піску — очевидна дурниця, тож він відкинув цю думку. А може, хтось приїхав і забрав Шаркі? Але в такому разі для вбивці є ризик, що його побачать. Крім того, Шаркі небезпечний чоловік, щоб його можна було вбити просто так. Отже, міркував Лія, якщо він мертвий, то має бути в цьому домі. Лія притьмом повернувся до підвалу й викинув зі скрині всі вовняні ковдри. І справді, на дні скрині спершу показалась велика голова, а потім худе тіло. В правому оці Шаркі була дірка, а над нею невеличкий згусток крові, мов червона монетка. Шкіра на обличчі, що скидалась тепер на віск (смерть настала давненько), була всіяна чорними цятками. Лія як досвідчений фахівець достеменно знав, що це означає. Комусь близькому дозволили підійти дуже близько, і той вистрелив просто в око; оті цятки — сліди пороху.
Лія Вацці ретельно склав ковдри, знову прикрив ними тіло і вийшов з будинку. Він ніде не залишив відбитків пальців, але усвідомлював, що ворсинки з ковдр, певне, поприлипали до його вбрання. Треба спалити весь одяг. Черевики теж. Лія звелів солдатам завезти себе в аеропорт і, поки чекав літака на Лас-Вегас, купив нове вбрання разом із парою черевиків в одній із крамниць торговельного ряду. Потім купив багажну торбинку й поскладав туди старий одяг.
У Вегасі Лія подався в готель «Ксанаду», зняв номер і лишив Кроссові записку. Ретельно вимився в душі, знову вдягся в нове вбрання і став чекати дзвінка від Кросса. Коли Кросс подзвонив, Лія сказав, що зайде провідає його. Прихопив торбину зі старим одягом, і перші його слова до Кросса були такі:
— Ти щойно заощадив п'ятдесят тисяч.
Кросс глянув на нього й усміхнувся. Лія, що полюбляв елегантно вдягатись, купив собі барвисту сорочку, сині полотняні штани і легенький, теж синій піджак, тож скидався тепер на дрібного шулера.
Лія розповів про Шаркі й намагався виправдати свої дії, але Кросс урвав його:
— Ти в цьому ділі разом зі мною і мусив захищати себе. Але що це, в біса, означає?
— Дуже просто, — відповів Лія. — Шаркі був єдиний, хто міг указати на зв'язок Лоузі з Данте. Бо інакше то були б тільки твої слова. Данте звелів Лоузі вбити свого партнера.
— Хай йому біс, як Шаркі міг бути таким дурнем?
Лія стенув плечима:
— Він гадав, що стягне гроші з Лоузі, а потім іще й від тебе дістане п'ятдесят тисяч. Він знав, що Лоузі грає з великими ставками, бо ж і йому самому ти дав чималенькі гроші. Зрештою, він був поліцай двадцять років і міг здогадатися про це. І він ніколи не сподівався, що Лоузі, його давній партнер, уб'є його. Він і гадки не мав про Данте.