Коли Поллард виходив, Бенц кинув йому навздогін:
— Ваші люди на врученні Оскарів були ні до чого. Повзали, задрипанці, як сонні мухи.
Поллард не образився. Тут Бенц мав слушність.
— Там були тільки пости нагляду за порядком,— пояснив він.— Не переймайтеся. Міс Аквітан охоронятимуть найдосвідченіші з моєї команди.
Через добу вся інформація про Боза Сканнета була вже в комп'ютерах «Тихоокеанської безпеки». Йому тридцять чотири роки, випускник Техаського господарського університету, де виступав напівзахисником у збірній, відтак на один сезон перейшов у професійний футбол. Його батькові належав банк у Х'юстоні, та більше важило те, що його дядько заправляв у Техасі політичною машиною Республіканської партії і був близьким особистим другом президента. Скрізь в усе вплутані великі гроші.
Сам по собі Боз Сканнет теж був штучка. Як віце-президент батькового банку він ледь вислизнув з-під суду за махінації з нафтовими ліцензіями. Шість разів його заарештовували за фізичне насильство. Одного разу так жорстоко відлупцював двох полісменів, що ті потрапили в шпиталь. До суду не дійшло тільки тому, що Боз відкупився. Не доводячи справу до суду був відкликаний позов про сексуальні домагання. Перед усім цим Боз у двадцять один рік побрався з Атеною і через рік став батьком дівчинки. Дитину назвали Бетані. Коли дружині було двадцять, вона зникла разом з їхньою дитиною.
Все це дозволило Ендрю Поллардові належно оцінити ситуацію. Сканнет як людина — лайно. Десять років носив камінь за пазухою на власну дружину, завів бійку з озброєними полісменами і був доволі дужий, щоб змусити їх лягти в шпиталь. Шанси настрахати такого дорівнювали нулю. Заплатити, змусити підписати контракт, і нехай він хоч западеться.
Поллард зателефонував Джімові Лоузі, що вів справу Сканнета в Лос-Анджелеському управлінні поліції. До Лоузі, фараона, до чиєї слави він і сам хотів би дорости, Поллард відчував повагу. Стосунки між ними були ділові. Кожного Різдва Лоузі отримував від «Тихоокеанської безпеки» гарненький подарунок. Тепер Поллардові була потрібна поліційна підказка, хотілося дізнатися про все, що Лоузі мав по цій справі.
— Джіме,— почав Поллард,— ти міг би передати мені об'єктивну на Боза Сканнета? Мене цікавить його адреса в Лос-Анджелесі, і хотілося б знати про нього трохи більше.
— Жодних проблем, — згодився Лоузі,— але звинувачення проти нього були зняті. Чому він тебе цікавить?
— Просять охоронців від нього, — пояснив Поллард.— Наскільки цей тип небезпечний?
— Ідіот скажений. Якщо наблизиться, дай своїм охоронцям команду стріляти.
— Тоді ти мене заарештуєш,— сміючись сказав Поллард.— Це порушення закону.
— Звісно,— погодився Лоузі.— Буду змушений. Отаке наше задрипане життя.
Боз Сканнет зупинився у скромному готелику на Океанській авеню в Санта-Моніці, і це занепокоїло Ендрю Полларда, бо звідти було тільки п'ятнадцять хвилин машиною до будинку Атени Аквітан у Малібу-Колоні. Поллард розпорядився, щоб наряд у чотири охоронці пильнував будинок Атени, а двох поставив у готелі стежити за Сканнетом. Після цього домовився із Сканнетом про зустріч у другій половині дня.
З собою Поллард узяв трьох найдебеліших хлопців. З такими, як Сканнет, ніколи наперед не вгадаєш, що може трапитись.
Сканнет запросив їх у номер. Поводився люб'язно, привітався усміхнено, одначе нічого не запропонував випити. Дивно, але на ньому був піджак і сорочка з краваткою, мабуть, аби показати, що він усе-таки банкір. Поллард назвав себе і відрекомендував своїх трьох охоронців, усі троє показали посвідчення «Тихоокеанської безпеки». Сканнет широко усміхнувся до них і сказав:
— Ви, хлопці, нівроку величенькі. Закладаюся на сто зелених, що в чесному поєдинку я будь-кого з вас змушу накласти в штани.
Охоронці, люди добре вишколені, тільки чемно посміхнулись у відповідь, одначе Поллард вирішив за краще вдати ображеного. Гонор із розрахунку.
— Ми, пане Сканнет, прийшли у справах,— сухо почав він,— а не слухати ваші погрози. Студія «Лоддстоун» ладна заплатити вам п'ятдесят тисяч негайно і по двадцять тисяч доларів щомісячно протягом восьми місяців. Усе, що від вас вимагається — це покинути Лос-Анджелес.— Поллард витяг із дипломата примірники контракту й зелено-білий чек на великому бланку.
Сканнет усе проглянув.
— Дуже простенький контракт,— сказав він.— Мені навіть не потрібний юрист. Та й гроші тут невеличкі. Я розраховував на сто тисяч наперед і по п'ятдесят щомісячно.