— Непідкупний державний службовець, — стенув плечима Кросс. — Таке інколи трапляється. — І знову подумав про Девіда Редфеллоу. Девід нізащо б не погодився з твердженням, що такий біологічний вид існує на світі. І Кросс уявив собі, як Девід улаштував би те все. Певне, він сказав би прокуророві: «Я вам даю хабара, щоб ви виконували свій обов'язок». А щодо грошей, то Редфеллоу, мабуть, одразу назвав би максимальну суму. Либонь, двадцять, гадав собі Кросс. Якщо купуєш студію за десять мільярдів, то що таке жалюгідні двадцять мільйонів доларів? І жодного ризику для прокурора. Він діятиме в суворій відповідності з законом. Справді елегантна оборудка.
Клавдія й далі швидко переповідала новини:
— Хай там як, але Бенц мав піти. А Дора й Кевін були раді здихатися студії. Тим паче, що їм дали зелене світло на п'ять їхніх власних картин, тепер у них у кишені мільярд доларів готівкою. А той малий італієць з'явився на студії, скликав збори і сказав, що буде новим власником. А потім, мов грім серед ясного неба, поставив мене директором студії. Скіппі обісцявся, тепер я над ним начальник. Хіба не божевілля?
Кросс утішено дивився на сестру, потім усміхнувся. Клавдія раптом відсунулась і подивилася на брата. Її очі були тепер темніші, пильніші й розумніші, ніж будь-коли раніше. Та коли вона, нарешті, заговорила, то тепло всміхнулася:
— Так само, як хлопці, правда, Кроссе? Тож я тепер чиню так само, як хлопці. І мені навіть нікого не довелося...
— Клавдіє, що це означає? — здивувався Кросс. — А я думав, що ти щаслива.
— Я щаслива, — всміхнулася Клавдія. — Я ж не дурна. А оскільки ти мій брат і я люблю тебе, я хочу, щоб ти знав: одурити мене вам не вдалося. — Клавдія встала, пройшлася по кімнаті й сіла на тапчан поряд із Кроссом. — Я збрехала, сказавши, що приїхала на похорон батька лише задля тебе. Я приїхала, бо хотіла бути частиною того, до чого належав і він, до чого належиш ти. Я приїхала, бо довше вже не могла стояти осторонь. Але я ненавиджу те, що вони обстоюють. Як дон, так і решта.
— То що, ти не хочеш керувати студією? — запитав Кросс.
— Ні, я ладна визнати, що я таки Клерікуціо! — засміялася Клавдія. — І я хочу робити хороші картини й заробляти великі гроші. Кіно, Кроссе, — це великий вирівнювач. Я можу створити чудові картини про видатних жінок... Побачимо, що станеться, коли я використаю таланти «родини» не на зло, а на добро.
Обоє зареготали, потім Кросс обійняв сестру й поцілував у щоку.
— Гадаю, це чудово, справді чудово, — промовив він.
Ці слова Кросс сказав як сестрі, так і собі самому. Бо якщо дон Клерікуціо поставив Клавдію на директора студії, він не пов'язує Кросса із зникненням Данте. Весь його задум удався на славу.
Після обіду Кросс і Клавдія теревенили ще кілька годин. Коли Клавдія підвелася, щоб іти, Кросс узяв зі свого столу гаманець із чорними фішками.
— Спробуй пограти в казино, — запропонував він сестрі.
Клавдія легенько вдарила його по щоці і сказала:
— Тільки якщо ти не ставатимеш у позу старшого брата й не розмовлятимеш зі мною, як з дитиною. Того останнього разу я хотіла пику тобі набити.
Кросс знову пригорнув до себе сестру: як добре відчувати її так близько. У хвилину слабкості він признався:
— А знаєш, я залишив тобі третину свого статку в разі, якщо зі мною щось станеться. А я дуже багатий. Тож ти завжди можеш коли завгодно послати ту студію під три чорти.
— Кроссе, — Клавдіїні очі аж сяяли, — я ціную твою турботу про мене, але начхати на ту студію я можу й без твоїх статків. — Зненацька Клавдія занепокоїлась: — З тобою щось негаразд? Ти хворий?
— Ні, ні, я просто хотів, щоб ти знала.
— Дякувати Господу, — зітхнула Клавдія. — Тепер, коли я вже там, може, ти вийдеш звідти. Адже можна відцуратися «родини», одержати волю.