Почувши той голос, той спокійний тон, Кросс знав, що тепер уже по всьому. І для нього, і для Дії Вацці. Але Вацці вже знав, про те свідчили його очі.
Вінсент обернувся до Кросса, його гранітне обличчя пом'якшилось:
— Кроссе, скажи батькові правду, це твій єдиний шанс.
Дон згідливо кивнув головою і додав:
— Кроччіфіксіо, твій батько був більше, ніж мій небіж, що, як і ти, мав у жилах кров Клерікуціо. Твій батько був мій довірений друг. Отже, я хочу почути про твої причини.
Кросс набрався духу й заговорив:
— Данте вбив мого батька. Я визнав його винним, так само як ви визнали мене. І він убив мого батька з помсти і честолюбства. У своєму серці він завжди був Сантадіо.
Дон мовчав, і Кросс говорив далі:
— Як я міг не помститися за смерть батька? Як я міг забути, що мій батько дав мені життя? І я надто шанував Клерікуціо, так само як і мій батько, щоб підозрювати, ніби ви причетні до вбивства. І все ж я гадав, що ви знаєте про вину Данте, але ви нічого не робили. Тож як я міг звернутися до вас, щоб ви поправили кривду?
— Твої докази, — мовив Джорджіо.
— Такого чоловіка, як Піппі Де Лену, ніколи не можна заскочити зненацька. З іншого боку, Джім Лоузі — це забагато для простого збігу. Всі ви знали, що Данте винен. А ви, доне, самі розповіли мені про війну з Сантадіо. Хто знає, на що замірявся Данте після мого вбивства, а він знав, що повинен мене вбити. Далі він добрався б до дядьків. — Кросс не наважився згадувати дона і тільки сказав йому: — Він покладався на вашу любов.
Дон поклав сигару. Його обличчя було непроникне, а водночас ніби й засмучене. Заговорив Петі, що був найближчий до Данте:
— Де ти закопав тіло? — запитав він знову. І Кросс не міг відповісти, не міг здобутися на слово.
Запала довга мовчанка, і тільки згодом дон підвів голову й заговорив до всіх:
— Похорон для молодих — то марниця. Що вони зробили, щоб їх так ушановувати? Як вони породили таку повагу до себе? Молодь не знає ні співчуття, ні вдячності. Моя донька вже божевільна, то навіщо збільшувати її горе і нищити надії на її одужання? Їй треба сказати, що її син утік, і минуть роки, перше ніж вона довідається правду.
Після цих слів здалося, ніби кожен у кімнаті став почуватися вільніше. Петі вийшов наперед і сів на диван поряд із Кроссом. Вінсент біля бару підніс до вуст склянку бренді, ніби на знак вітання.
— Та чи є тут справедливість, чи ні, але ти скоїв злочин проти «родини», — знову заговорив дон. — Мають бути й кари. Для тебе — гроші, для Лії Вацці життя.
— Лія нічого не заподіяв Данте, — виправдовував друга Кросс, — а Лоузі — так. Дозвольте мені викупити його. Я володію половиною «Ксанаду». Я передам половину цієї своєї власності вам як плату за мене і за Вацці.
Дон Клерікуціо начебто зважував цю пропозицію.
— А ти вірний, — обізвався він нарешті й повернувся до Джорджіо, Вінсента і Петі: — Якщо ви троє згодні, я погоджуюсь.
Сини промовчали. Дон немов із жалем зітхнув:
— Ти відпишеш половину свого майна, але мусиш піти з нашого світу. Вацці зі своєю родиною має повернутись на Сицилію або ні, як захоче. І доки я житиму, ти і Вацці ніколи не повинні розмовляти між собою. У твоїй присутності я наказую своїм синам ніколи не помщатися за смерть їхнього небожа. В тебе є тиждень, щоб залагодити справи й підписати потрібні папери на користь Джорджіо. — Далі донів суворий тон полагіднішав: — Дозволь мені запевнити тебе, що я нічого не знав про плани Данте. А тепер іди з миром і пам'ятай, що я завжди любив твого батька як сина.
Коли Кросс вийшов з будинку, дон Клерікуціо підвівся з фотеля і сказав Вінсентові:
— У ліжко.
Вінсент допоміг батькові піднятися сходами, бо в дона тепер стали боліти ноги. Старість, нарешті, почала пустошити його тіло.
Епілог
Ніцца, Франція
Дестам
Останнього дня у Лас-Вегасі Кросс Де Лена сидів на балконі своїх апартаментів на готельному даху й дивився на скупану сонцем головну лас-вегаську вулицю. Великі готелі — «Цезарів палац», «Фламінго», «Пустельний заїзд», «Міраж», «Піски» — світили неоновими рекламними дашками над дверима, кидаючи виклик самому сонцю.
Дон Клерікуціо покарав Кросса по-своєму: Кросс ніколи не мав права повертатися до Лас-Вегаса. Яким щасливим був його батько тут, у Лас-Вегасі, а Ґроневельт обернув це місто на свою власну Валгаллу, але Кросс ніколи не почувався тут так затишно, як вони. Звісно, він тішився насолодами Вегаса, але ті насолоди завжди мали холодний присмак криці.