Через двадцять п'ять років вимріяний доном план почав реалізовуватись. Тепер азартні ігри набували респектабельності і, що важливіше, дедалі більше легалізувалися. Щораз міцнішими пагонами витикались державні лотереї, якими держава обшахраювала своїх громадян. Виплата виграшів розтягувалась на двадцять років, а це, зрештою, означало, що уряд взагалі не платив ніяких грошей, а давав тільки відсотки за привласнені гроші. Ще й обкладав їх податками. Дотепний жарт! Усе це дон Доменіко знав якнайдокладніше, бо його «родині» належала одна з компаній, яка влаштовувала лотереї в кількох штатах за неабияку винагороду.
Одначе дон розраховував на день, коли спортивні парі та заклади стануть легальними в усіх Сполучених Штатах, як легальні вони тепер тільки в Неваді. Про це він судив із тих крихт, які збирав на підпільних тоталізаторах. Прибуток лише від ігор на першість Національної ліги з американського футболу, якби спортивні парі набули легальності, сягнув би мільярда доларів тільки за один день. Такий самий прибуток дала б першість Америки з бейсболу з її сімома іграми. Університетські футбольні, хокейні, баскетбольні чемпіонати — все це повноводі потоки. Відтак складна машинерія багатих на марні сподівання спортивних тоталізаторів обернеться на легальні золоті копальні. Дон знав, що сам він не дочекається того переможного дня, але що за світ відкриється перед його дітьми! Клерікуціо зрівняються з князями доби Відродження. Вони стануть покровителями мистецтв, радниками і головами урядів, їх ушанують підручники історії. Доземна золота мантія замете собою сліди їхнього походження. Всі його нащадки, всі прибічники, всі його справжні друзі забезпечать себе навічно. Звичайно, в донових мріях поставало цивілізоване суспільство, що, як велике дерево, сипало плодами, які годують і захищають людський рід. Одначе за коріння цього дерева мав би правити безсмертний змій «родини» Клерікуціо, всмоктуючи поживу з невичерпного джерела снаги й сили.
Якщо «родина» Клерікуціо була святою церквою для багатьох розпорошених по всіх Сполучених Штатах мафіозних імперій, то голова «родини» дон Доменіко Клерікуціо був її папою, якого шанують не лише за розум, а й за силу.
Ще дона Клерікуціо поважали за суворі моральні принципи, які він утверджував у «родині». Всі чоловіки, жінки й діти цілковито відповідали за власні вчинки, попри всілякі там афективні стани, докори сумління чи тяжкі обставини. Суть людини визначають вчинки, а слова — то полова на вітрі. Дон зневажав будь-яку соціологію і всю психологію. Як побожний католик він вірив: розплата за гріхи має відбутись на цьому світі, прощення — на тому. Кожен борг має бути оплачений, і на цьому світі донові присуди були вельми суворі.
Так само суворо дон дотримувався вірності. Передусім — його кревні, на другому місці Бог (хіба він у домі не мав приватної каплиці?), а третьою чергою — обов'язки щодо підданих у межах володінь «родини» Клерікуціо.
Щодо суспільства, щодо уряду — то вони, попри весь донів патріотизм, ніколи не вписувались у його розрахунки. Дон Клерікуціо народився на Сицилії, де суспільство і уряд були його ворогами. Його концепція нескутої волі була дуже однозначною. Або ти йдеш у рабство, щоб заробляти на хліб насущний, втративши гідність і надію, або заробляєш на хліб як людина, що змушує себе поважати. «Родина» — ось твоє суспільство, каратиме тебе Бог, а захистять — твої поплічники. Тільки перед ними в усьому світі ти маєш обов'язки: щоб вони мали шматок хліба на столі, повагу від людей і щит від людської покари.
Не для того дон вибудовував імперію, щоб його діти та онуки якогось дня розчинилися в масі безпорадних людців. Він здобував і далі здобуватиме владу так, щоб ім'я і статки «родини» існували довго, як сама церква. Хіба може людина мати вище призначення, ніж на цьому світі заробляти на хліб насущний, а на тому — постати перед Всемилосердним? А щодо ближніх та їхніх недосконалих суспільних структур, то пішли вони під три чорти.
Дон Доменіко вів свою «родину» аж до вершин могутності. І робив це з жорстокістю Борджія і з витонченістю Макіавеллі плюс вагоме американське підприємницьке ноу-хау. А передусім із патріархальною любов'ю до своїх прибічників. Чесноти винагороджувались. За кривду — відплата. Прожиток гарантований.
Нарешті, як і планував дон, Клерікуціо здобули такі висоти, що відпала потреба брати участь у звичайних операціях кримінального характеру, хіба що цього вимагали аж надто скрутні обставини. За баронів-виконавців, або брульйоне, правили здебільшого члени інших мафіозних «родин», а коли тим «родинам» доводилось ускочити в халепу, вони йшли до Клерікуціо з капелюхами в руках. В італійській мові слова «барон» і «брульйоне» римуються, а серед простолюду словом «брульйоне» називають тих, хто сидить на побігеньках. Якраз донова дотепність, натхнена безперервними проханнями баронів допомогти, перетворила слово «барон» на «брульйоне». Клерікуціо замирювали їх між собою, витягали з-за ґрат, переховували їхні незаконні прибутки в Європі, влаштовували безпечні коридори для контрабанди наркотиків у Америку, використовували свій вплив на суддів та різні урядові інстанції, як федеральні, так і окремих штатів. Допомагати в стосунках із муніципалітетами, як правило, не було потреби. Якщо місцевий брульйоне не міг дати собі ради у місті, де жив, то він не був вартий і дрібки солі на свій кусень хліба.