Подружнє життя тривало достатньо довго, щоб Наліна привела на світ двох діточок — сина й доньку. Хлопчика при хрещенні нарекли Кроччіфіксіо, але завжди називали Кроссом, у десять років він уже був маминою подобою — мав зграбну будову і майже по-жіночому вродливе обличчя. Одначе фізичну силу та виняткову спритність він успадкував від батька. Молодша від нього дев'ятирічна Клавдія зовнішністю нагадувала батька, грубі риси обличчя не робили її бридкою тільки завдяки дитячій свіжості та невинності, але від батькових талантів їй не дісталось нічого. Натомість від Наліни їй перейшло замилування до книжок, музики і театру, лагідність материного серця. Цілком природно, що Кросс і Піппі були близькі між собою, а Клавдія тісніше горнулася до матері, до Наліни.
За одинадцять років до того, як сім'я Де Ленів розпалася, ще все було гаразд. Піппі утвердився у Вегасі як брульйоне, як інкасатор готелю «Ксанаду», і далі прислужувався як «молот» «родині» Клерікуціо. Розбагатів, жив на широку ногу, хоча, як звелів дон, не хизувався цим. Пив, грав, танцював із дружиною, бавився з дітьми й намагався підготувати їх до переходу в доросле життя.
Не бідне на небезпеки власне життя навчило Піппі зазирати далеко наперед. Це була одна з запорук його успіху. Дуже рано він почав дивитись на Кросса не як на дитину, а як на Кросса дорослого мужа. Він хотів, щоб у майбутньому той муж став його спільником. Або ж, мабуть, йому хотілося мати в житті хоч єдину близьку живу істоту, на яку він міг би беззастережно покластися.
Тому Піппі й виховував Кросса, показував усілякі викрутні в азартних іграх, брав із собою на обіди до Ґроневельта, щоб Кросс міг послухати оповіді про різні способи, якими намагаються обшахрувати казино. Ґроневельтовим вступним словом завжди було: «Мільйони людей щоночі забувають про сон і вираховують, як обдурити моє казино».
Піппі брав Кросса на полювання, вчив білувати і тельбушити дичину, призвичаював до запаху крові і вигляду власних закривавлених рук. Змусив Кросса ходити на тренування з боксу, аби син пізнав, що таке біль, учив користуватися вогнепальною зброєю і доглядати її, одначе про ґароту ніколи не прохопився; зрештою, то була його власна розвага, не така вже й практична з погляду сьогодення. До того годі було б пояснити хлопцевій матері призначення тієї мотузки.
«Родина» Клерікуціо мала простору мисливську хатину в горах Невади, і Піппі проводив там сімейні відпочинки. Він брав дітей на полювання, поки Наліна в затишку хатини заглиблювалась у свої книжки. На полюванні Кросс легко підстрілював вовків і оленів, деколи навіть пум та ведмедів, а це свідчило про Кроссові здібності, про те, що йому легко давалося володіння зброєю, що він обережний з нею, не розгублювався в мить небезпеки, ніколи не кривився, сягаючи рукою в закривавлені нутрощі та слизькі кишки. Відрубуючи кінцівки і голови, розбираючи здобич, він ніколи не виказував гидливості.
Клавдія, правда, не мала таких чеснот. Вона здригалася від пострілу і відверталася, коли білували оленя. Після кількох мисливських виправ вона відмовилась покидати хатину і проводила час із матір'ю, читаючи або прогулюючись уздовж недалекого потоку. Клавдія навіть відмовлялась рибалити — їй нестерпно було всаджувати гострий сталевий гачок у м'якого хробака.
Піппі зосередився на синові. Він виклав йому основи доброго поводження. Ніколи не виказувати найменшого гніву, нічого про себе не розповідати. Викликати в усіх повагу до себе ділом, а не словами. Шанувати своїх кревних родичів. Азартна гра — це відпочинок, а не спосіб заробити на прожиття. Любити батька, матір, сестру, та боронь Боже любити іншу, крім власної дружини, жінку. А дружина — це жінка, яка народжує твоїх дітей. А коли вже є дружина й діти, ти приречений діставати їм хліб насущний.
Кросс був такий хороший учень, що батько захоплювався ним до нестями. Йому подобалось, що Кросс дуже схожий на Надіну, що успадкував її Граційність, і був її справжньою подобою, не маючи тих інтелігентських дивацтв, які ось тепер доводять сім'ю до руїни.
Піппі ніколи не вірив у донову мрію, що все молодше покоління увіллється в законослухняне суспільство; він навіть не вірив, що дон обрав найкращий напрямок діяльності. Геній старигана він визнавав, але великий дон мав свої романтичні забаганки. Хай там як, але батькам завжди хотілося, щоб сини працювали разом з ними, були схожі на них; кров залишається кров'ю, і її ніколи не змінити.