Клавдія відмовилась, відбувшись добродушним жартом:
— Я думала, що ви прооперуєте без гонорару.
— Гонорар ви вже заплатили,— запевнив лікар,— але я сподіваюсь, що час від часу ми зможемо зустрічатися?
— Звичайно, — погодилась Клавдія.
Клавдія й сама дивувалася, що може втішатися з такими різними чоловіками, дуже відмінними між собою за віком, вдачею і на вигляд. І від усього отримувала задоволення. Вона поводилась як честолюбний гурман, котрий куштує всілякі незнайомі делікатеси. Вдавала наставника початківців акторів і сценаристів, але це була не та роль, яка їй подобалась. Їй хотілося вчитися. І старші за віком чоловіки були для неї набагато цікавіші.
Одного пам'ятного дня вона провела вечір із самим великим Елі Мерріоном. Пригода їй сподобалась, хоч про справжній успіх там не могло бути й мови.
Вони познайомились на вечірці в студії «Лоддстоун», і Мерріон зацікавився нею тому, що вона не боялася його й дозволила собі кілька дошкульних і зневажливих зауважень про останні бойовики, поставлені на студії. До того ж Мерріон чув, як вона відшила Бенцові залицяння дотепною фразою, яка не залишала по собі чуття образи.
Елі Мерріон вже кілька років як відмовився від плотських утіх. Вони завдавали йому більше мороки, ніж насолоди, бо Мерріон стояв на межі імпотенції. Коли ж запросив Клавдію поїхати разом з ним у бунгало в Беверлі-Гіллз, що належало «Лоддстоуну», то міркував собі, що вона погодилась через його впливовість. Йому й на думку не спадало, що її спонукала власна сексуальна допитливість. Цікаво, якою буде в ліжку така могутня людина в такому поважному віці? Але й це було ще не все, на додачу Мерріон, як на неї, попри свої літа, виявився принадливим. Його гориляче обличчя могло перетворитись на справді симпатичне, коли він усміхався, як от коли казав їй, що всі називають його Елі, навіть онуки. Його інтелігентність та природний шарм заінтригували Клавдію, бо вона наслухалась про його безсердечність. Мало б бути цікаво.
У спальні в апартаментах в сутеренах бунгало готелю «Беверлі-Гіллз» Клавдію забавило те, що Мерріон умів ніяковіти. Вона відкинула всілякий сором, допомогла йому роздягнутися, і поки він охайно складав одяг на м'якому фотелі, скинула з себе все до решти, міцно обняла його й опинилась під ковдрою. Мерріон попробував пожартувати:
— Коли вмирав цар Соломон, то йому клали в ліжко незайманиць, щоб зігріти.
— Для такого я не дуже підхожу,— запевнила Клавдія. Вона цілувала й голубила його. Мерріонові губи виявились приємно теплими. Шкіра суха і немов воскова, але це не викликало неприємних відчуттів. Несподіванкою для неї була миршавість старого, коли він складав одяг і взуття, і вона якусь мить міркувала, яку велику послугу може зробити впливовій персоні костюм за три тисячі доларів. Але його миршавість у поєднанні з великою головою також видавалась милою.
В усякому разі її ніщо не відштовхувало. Через десять хвилин поцілунків і пестощів (великий Мерріон цілувався з невинністю дитини), і він, і вона зрозуміли, що його імпотенція визріла як слід. Мерріон подумав: «Це вже я востаннє в ліжку з жінкою». Він зітхнув і розслабився в її руках.
— А тепер, Елі, — сказала Клавдія,— я розповім вам докладно, чому ваш фільм нікудишній і з фінансового, і з мистецького погляду.— І далі ніжно голублячи його, вона виклала ґрунтовний аналіз сценарію, режисерської роботи і акторської гри.— Річ не в тому, що це просто поганий фільм,— підсумувала Клавдія,— його неможливо дивитись. Він зовсім позбавлений змісту, і все, що ви отримали, то це тільки витвір задрипаного режисера, котрий показує серію слайдів, які сам вважає за сюжет. А актори просто соваються перед камерою, бо знають, що геть усе свист і фальш.
Мерріон слухав її з поблажливою усмішкою. Він почувався дуже затишно. Розумів, що життя, власне, позаду, що його час спливає і наближається смерть. Те, що йому більше ніколи не лягти в ліжко з жінкою і він навіть не робитиме таких спроб, не принижувало його. Він знав, що Клавдія про цю ніч не розповідатиме, а якби й розповіла, що з того? Реальна влада й далі в його руках. Він і далі може ліпити долі тисяч інших людей, поки в ньому ще жевріє іскра життя. А тепер його цікавив її аналіз фільму.
— Ти не розумієш,— сказав він,— я можу дати фільмові життя, одначе я не можу його стратити. Ти абсолютно в усьому маєш рацію. Цього режисера я ніколи більше не запрошу. Талант грошей не втрачає, втрачаю я. Але талант має взяти на себе провину. Я ставлю запитання так: чи дасть кінофільм гроші? Якщо він при цьому ще й стає мистецьким витвором, то це просто щаслива випадковість.