Сам спуск теж був повільним: вони зважували кожний крок, тримаючи одне одного за руки, щоб ніхто, бува, не зірвався вниз. Здавалося, наче схилом повзе одна-єдина довжелезна змія.
Коли всі нарешті опинилися внизу, то були такі втомлені й такі переповнені почуттями, що якийсь час просто мовчали, дивлячись на хвилі, що розмірено набігали на берег. Хтось став навколішки й поцілував пісок. Багато хто пішов до краю води, щоб торкнутися моря.
Йорш уперше відчув на губах смак моря, ще коли літав на спині в Ерброу.
Це тоді він подумав, що мить, коли ти вперше торкаєшся моря, ділить твоє життя на «до» і «після», і «після» вже ніколи не буде таким, як «до». Ще довго ніхто не наважувався порушити тишу, і чути було тільки шум хвиль та крики кількох чайок, що кружляли над берегом.
Першими вийшли із цього заціпеніння діти. Вони зграйкою висипали на пляж і заворожено спостерігали за рухом хвиль. Йорш, який свого часу прочитав аж п’ять трактатів на тему морських молюсків, навчив їх знаходити в піску мушлі, — і почалося радісне та галасливе полювання.
Робі сиділа, підібгавши коліна, на лінії прибою. Вона запускала руки в м’який та вологий пісок і проціджувала його крізь пальці, раз у раз добуваючи з-під нього гладенькі й подовгасті рожевуваті мушельки.
— Мій тато казав, що м’якуш усередині мушель дуже смачний, хоч молюски й думають і, може, навіть складають вірші, — вигукнула вона зі сміхом. Її великі очі виблискували, наче дві зірки. Йорш подумав, що рано чи пізно треба буде розповісти Робі, як і коли з’явився цей дотеп.
Вони отаборилися в сосновому лісі неподалік озера під водоспадом. То виявилося чудове місце, та й питної води вдосталь. Шум водоспаду зливався із шумом хвиль, і здавалося, наче хтось співає їм колискову.
Над табором височіла прямовисна скеля з каменю якоїсь світлої породи.
Йорш узяв меча й викарбував на скелі ім’я: ЕРБРОУ, — спершу ельфійськими літерами, а тоді звичайними рунами.
Дехто з утікачів заворожено спостерігав за ним. Хтось навіть підійшов ближче й провів пальцями по висічених на скелі знаках. Вони запитали, що це означає, і Йорш пояснив.
— Гаразд, — мовив лісоруб. — Кажеш, так звали дракона? Тепер так буде називатися наше селище. Назвемо його Ерброу.
Усі схвально загомоніли.
А тоді слово взяв один з робітників-землекопів.
— Напиши ще таке: «Усе, що людина добула собі, працюючи коло землі, — належить їй, і ніхто не може цього в неї забрати».
Йорш записав його слова чіткими, рівненькими літерами, не змінивши ані слова в цій нехитрій фразі. Той, хто виборов собі право говорити, має право, щоб його слова не змінювали.
А далі він додав і все інше, що йому продиктували:
Кому тут не подобається, може піти собі геть, а коли схоче вернутися, то хай вертається.
Ніхто нікого не повинен бити.
Лопата, якою ти працював усе життя і яку лишив тобі твій батько, — твоя власність.
Вішати кого-небудь на шибениці теж не вільно.
Можна вчитися читати.
І писати.
Все, що ти добув у морі — твоє, і ти нікому нічого не мусиш платити.
Коли помирають чоловік і жінка, то батьками їхніх дітей стають найкращі приятелі.
Жодна мала дитина не повинна працювати.
Діти працюють менше за дорослих і роблять легку роботу.
Копати рови в болоті — це важка робота, і діти не повинні її робити.
Запала довга тиша.
— Кожен має право бути щасливим так, як сам хоче й може, — мовила одна жінка.
Моронів голос додав:
— І бути ельфом більше не заборонено.
Йорш записав і це. Робі з Калею про щось довго перемовлялися, дивно підсміюючись. Нарешті Каля, почервонівши по самі вуха, продиктувала останній закон, тоді як Робі в цей час ховалася за її спиною:
— Можна одружуватися, хто з ким хоче, навіть якщо він трохи інакший, і ніхто нікому не повинен за це дорікати.
Закінчивши, Йорш перечитав написи, і всі їх схвалили.
А тоді вони розійшлися готуватися до першої ночі в Ерброу, поселенні вільних чоловіків, жінок та дітей.
Каля й Крешо лишилися наодинці та не зводили одне з одного погляду.
— Робі казала, що й по мене хтось прийде, щоб забрати мене із Сирітського дому.
— І прийшли: ельф із драконом.
— Так, знаю, але вони прийшли по нас усіх. Я думала, що хтось прийде власне по мене. Це не зовсім те саме.