— Ви лісоруби, правда? — поцікавився малий.
— Лісо… що???
— Хто? Ми??? — двоє здорованів були ошелешені.
— Лісоруби-теслі! — маленький ельф із замилуванням проводив пальцем по смертоносних лезах бердишів, сокир і топірців. — 3 гілок мертвих дерев ви робите різні речі для живих людей. Колиски, крісла-гойдалки. Знаєте, моя бабуся мала крісло-гойдалку. До цього крісла була причеплена моя колиска, і коли вона гойдалася, то гойдався і я. Ви вмієте робити крісла-гойдалки?
Від думки про крісла-гойдалки та дерев’яні іграшки серце маленького ельфа переповнилося ніжністю. Він відчув безмежне бажання повернутися до нормальності, повсякденності, додому. Його заполонила туга за матір’ю, якої малий ніколи не знав, і за бабусею, яку покинув.
І вся оця безмежна ніжність переливалася з його серця в голос.
Присутнім здавалося, наче в його жилах замість крові плине мед. Усім їм хотілося, щоб він не припиняв говорити, — щоб цей мед плинув далі, і вони надалі відчували себе добрими, гарними, милими.
— Ну… — двоє «лісорубів» помітно вагалися. — Щось таке… Більш-менш…
— А іграшки? Ви вмієте робити іграшки? Ляльки, коники-гойдалки?
— Іг… що?
— Хто, ми? Ляльки?
— Вам не доводилось робити крісло-гойдалку, поєднане з колискою?
— Гм-м-м, ні, ще ні, якось воно нам не спадало на думку.
— Можете спробувати. Це хороша ідея. Прекрасна.
— Гм-м-м, ну, так, непогана.
— А ви ж не рубаєте дерев, які ще не вмерли?
— Гм-м-м, ні, ніколи, — сказав більший з велетів.
— Ми допомагаємо їм умерти, — підтвердив другий. — Їм тоді не боляче.
— Гарно бути лісорубом. І землероб — це теж дуже гарне ремесло. Сієш зерно в землю, а воно проростає кукурудзою. Я радий, що познайомився з вами. Він такий гарний, а ви добрі.
— Добрі?
— Га… га… гарний?
Двоє здорованів перезирнулися, а тоді знизали плечима.
Темрява ставала дедалі густіша. Почав накрапати невеликий дощ.
Цього разу вони заночували всі разом навколо вогнища, яке розпалив малий, під дашком з кількох розлогих гілок, які зрубали двоє «лісорубів» своїми смертоносними сокирами.
Малий і собака лежали вкупі, згорнувшись калачиками, неначе дві коми, обернуті одна проти одної. Далі височіли три гори: менша із двох здорованів, тоді більша, а тоді — завбільшки, як обидві ці гори — троль.
Мисливець і жінка вляглися по другий бік від вогнища.
Двоє здорованів хропли. А троль крізь сон бурмотів: «Га… га… га… га… га…»
— Він що, так цілу ніч белькотатиме? — роздратовано буркнув мисливець.
— Щойно він перестане белькотати, то здере з тебе шкуру, — відказала Сайра. — На твоєму місці, я б не нарікала.
Мисливець замовк.
Белькотання троля злилося з мирним хропінням двох його супутників.
Жінка вві сні повернулася й тепер опинилася мало не впритул до мисливця. А той до самого ранку лежав непорушно, щоб вона, бува, не прокинулася й не відсунулася від нього.
Згорнувшись калачиком між собачими лапами, ельф питав себе: чи Маленький троль не було б підходящим іменем для собаки? Ім’я здавалось йому непоганим, та тільки собака не мав шпичок для бубликів по обидва боки від рота.
А тоді він заснув. Йому снилося море.
Розділ дев’ятий
Світанок розмалював небо рожево-золотистими барвами, і блиск зірок швидко згаснув у променях уранішнього сонця. Небо було чистісіньке. Далеко на обрії, зарослі лісом верхівки пагорбів, яскраво осяяні сонцем, чергувалися з видолинками, де все ще клубочився туман.
Раз у раз чулося щебетання пташок.
Першим прокинувся троль, а за ним — маленький ельф, який ні на мить не переставав вихваляти тролеву вроду, силу та велич.
Малий відзначав красу фіолетового гребінця, який оперізував тролеву шию і на якому тепер виблискували крапельки роси, із захватом відгукувався про тролеві пазурі, схожі на серпик місяця в літню ніч, і про його круглий, червонястий ніс, схожий на повний місяць зимової ночі. Він багато говорив про доброту двох здорованів, які перетворюють мертві та вмираючі дерева на гаряче полум’я або на колиски, столики, іграшки. В очах троля та двох «лісорубів» бриніли сльози зворушення.
Один зі здорованів дістав свої сакви й запропонував сніданок усій компанії.
Мисливець дивився на нього з невимовним здивуванням, з отетерілим виразом обличчя, немовби побачив привида власного батька. У саквах було шість качанів кукурудзи, астрономічна цифра — по одній на кожного, та шматок вудженини.