Він гадає, ніби ніхто й ніколи цього не підгледів. Яка наївність! Насправді його непослух спостережено і взято до уваги. Навіть більше: цьому його непослухові судилося спричинити наслідки, яких ніхто й ніколи не зміг би передбачити.
Темноліс, Каменосад, Крайріка. Нижнє місто і Санкта-фракс. Назви на карті.
Однак за кожною з них криється тисяча бувальщин — історій, записаних у старовинних літописах; історій, що переходили від покоління до покоління з уст в уста — та й досі переповідаються.
Наступна оповідь — лише одна з таких історій.
Розділ перший
Бібліотека Великобуряної Палати
Юний бібліотекарський учень прокинувся весь у холоднім поту. Зусебіч, відлунюючи в тунелях каналізаційної системи Нижнього міста, чулися пронизливі звуки ранкового співу рябощурів. Як ці тваринки дізнавалися, що над Нижнім сходить сонце, лишалося для Рука Човновода загадкою. Але звідкись вони це знали, і Рук був їм удячний за пробудження. Решта дев’ятнадцятеро бібліотекарських учнів, що спали в тісній опочивальні, засіпалися, заворушилися у своїх гамаках, але більш ніхто не прокинувся. Будильні ріжки мали просурмити аж за дві години.
Рук вислизнув із гамака, хутенько вдягся і навшпиньки став скрадатися по холодній підлозі. Ось він поминув лампадку, почеплену на вологій, моховитій стіні, й від руху повітря світельце заблимало. У найдальшому гамаку замурмотів уві сні Мілвіст. Рук увесь похолов. Тільки б не попастися!
— Ради Неба, не прокидайся! — пошепки заблагав Рук, коли Мілвіст почухав собі носа. Але той тільки писнув, сердито, чи, може, злякано, перекотився на бочок і завмер.
Нарешті Рук вибрався зі спальні й пірнув у морок вузького коридору. Повітря було холодне і липуче. Чоботи заляпотіли по калюжах, краплі води зривалися зі стелі, й чимало їх потрапляло йому за комір.
Коли нагорі, в Нижньому місті, дощило, підземні тунелі та труби наповнювалися водою, і бібліотекарські учні щосили намагалися не пустити води до мережі водозбігів, яку вони звали своєю домівкою. Але вода все одно слезила крізь стіни і крапотіла з кожної стелі. Від неї сичали, а то й зовсім гасли, настінні лампи. Вода падала на матраци, на ковдри, на зброю, на одежу — та й на самих майбутніх бібліотекарів.
Рук здригнувся. У голові йому й досі відлунював сон. Спочатку з’явилися вовки, як завжди — вовки. Білогривці. Вони валували, їхня шерсть їжачилась. Жахливі жовті очі палахкотіли в темному лісі…
Батько кричав, щоб він, Рук, заховався; мати лементувала. А їхній синок не знав, що йому робити. Кидався туди, кидався сюди, але скрізь палахкотіли жовті очі й лунали уривчасті, мов гавкіт, накази людоловів.
Рук насилу проковтнув слину. Так, страшний то був сон, але далі почалося щось іще гірше, куди гірше!
Ось він сам-один у темному лісі. Виття вовчої зграї людоловів помалу даленіє. Відходячи, людолови потягли з собою і його матір з батьком. Більше Рукові вже ніколи їх не побачити. Він, чотирирічне хлоп’я, загубився у безмежжі Темнолісу, і… щось наближалося до нього. Щось величезне…
А тоді…
Тоді він прокинувся, весь скупаний у холодному поту. В вухах лящав хор рябощурів. Достоту, як і попереднього разу, а також того, що був перед попереднім. Кошмар повертався що кілька тижнів, завжди один і той самий, — усе повертався й повертався, скільки Рук себе пам’ятав.
Кінець коридору Рук збочив ліворуч, далі — ще раз ліворуч; потім, через п’ятдесят кроків, різко взяв праворуч і опинився у низькій, тісній трубі.
Новаки вічно губилися в цих неймовірно складних лабіринтах труб і тунелів. Але Рук Човновод ще ні разу не збився з дороги. Він знав кожну цистерну, кожне приміщення, кожний риштак. Знав ще й інше: труба, якою він оце йшов, веде навпростець до Бібліотеки Великобуряної палати і, хоч він устиг помітно підрости, відколи відкрив для себе цю стежку навпростець, — через що тепер мусив згинатися та спотикатися, — все-таки сюдою можна було добратися найшвидше.
Вийшовши з протилежного кінця труби, Рук сторожко розглянувся довкола. Праворуч від нього губився в тінях широкий Головний тунель. «Цілком безлюдний!» — задоволено відзначив він подумки. А ліворуч — Головний закінчувався великою, багато оздобленою аркою, за якою починалася сама палата.