— Але ж.
— Тсс!
Фелікс зупинився на розтоці, де перетинались аж п’ять тунелів, і пригнувся. Тут було холодно й вогко. Навкруги лунко цяпала вода.
— Він там! — прошепотів Фелікс.
Рук схилив голову набік. Так, і він теж почув: потвора дихала з тихим присвистом чи то сичанням і чап-чап-чап! — човгала своїми лапами. Мабуть, чимала тварюка!
Піднявши ліхтаря, Фелікс подався на ті звуки в супротивний тунель. Рук — за ним. Він тремтів від хвилювання. Ану ж Фелікс має слушність? Ану ж мордобрил і справді вийшов пошукати свіжої крові?
Мордобрили, що гніздилися в каналізаційній системі Нижнього міста, могли впадати в лють, коли їх загнати в безвихідь, але назагал були не такі агресивні, як їхні родичі з Багнища. Можливо, до цього спричинявся брак прямого сонячного проміння, а може, давався взнаки незвичний тутешній харч, адже каналізаційних рябощурів, яких пожирали мордобрили, розплодилося без ліку, та ще й були вони вельми гладкі — не те, що нечисленна й кощава риба з Багнища. Хай там як, а каналізаційні мордобрили сиділи собі тихенько і на людей не нападали. Але час від часу в котромусь із них прокидалася невтоленна жадоба крові, й тоді така потвора впадала в центральні, найбільші труби, шукаючи собі якоїсь більшої здобичі. То було полювання на людей, на людську кров. Учні розповідали сотні бувальщин про те, який переполох могли зчинити такі мордобрили.
— Сюди! — суворо кинув Фелікс, різко повернувши праворуч. — Я його нюхом чую!
— Але ж, Феліксе, — запротестував Рук. — Цей тунель…
Фелікс не звернув уваги на його слова. Він був певен: до потвори палицею докинути, і час уже на неї нападати. Виставивши свого меча вперед, мов багнета, Фелікс погнав тунелем. Він хотів раз і назавжди вибавити підземну людність від лихої потвори, якій зажадалося напитись бібліотекарської крові.
Рук відчайдушно намагався не відстати. Підвів голову — аж Фелікс уже добігає до кінця тунелю!
— Обережно, Феліксе! — закричав він. — Це глухий… ой! — скрикнув хлопець, послизнувшись і падаючи на дно тунелю. — Глухий кут! — пробурмотів він собі під ніс.
Рук насилу звівся на ноги.
— Феліксе? — гукнув він. Тоді вдруге, уже голосніше: — Фліксе! — І знов ніхто не озвався. — Феліксе, що там?..
— Він має бути десь тут! — долинув нарешті Феліксів голос, у якому розчарування змінилося гнівом.
— Феліксе! — закричав Рук. — Тримайся! Я йду…
Трохи накульгуючи, він щодуху кинувся на звук Феліксового голосу. З кожним видихом з його рота вихоплювалася хмарка пари. Вода крапотіла за комір. Він вихопив з піхов кинджала.
— Феліксе, з тобою все гаразд? — стривожено запитав.
— Глухий кут, — похмуро зронив Фелікс. — Де ж він подівся?
Рук подолав останні п’яді тунелю і заглянув у цистерну в його кінці. Фелікс стояв віддалік, спиною до Рука.
— ФЕЛІКСЕ! СТЕРЕЖИСЬ! — гаркнув Рук. — ВІН НАД ТОБОЮ!
Фелікс умить обернувся. Приглянувся до тіней над своєю головою і переконався, що дивиться просто в жовті очі та червону слиняву пащу мордобрила!
То була величезна тварюка — з роздутим черевом, довгим товстим хвостом-нагаєм і шістьма близько посадженими кінцівками. Вона висіла, причепившись до стелі: тіло напружене, пазурі-ножаки блискотять…
— Ну-бо, стрибайте сюди, ваша бридка потворносте! — крізь зціплені зуби кинув виклик Фелікс.
Носові хоботки потвори затріпотіли, довгий лискучий язик облизав губи. Очі в мордобрила прищулилися. Він позадкував, готовий щомиті стрибнути.
Фелікс погрозливо замахав мечем.
— Стережи вихід, Руку! — гукнув він. — Цей не втече!
Рук зачаївся при виході з труби. Він міцно стискав руків’я кинджала, хоча не міг не думати: його зброя — ніщо супроти тридцяти жахливих лез-пазурів, якщо потвора й справді на нього нападе.
Не спускаючи ока з Феліксового меча, мордобрил відступав. Він поволеньки задкував по стелі: чап-чап-чап. Прямував він до виходу, себто просто на Рука.
— Усе гаразд, Руку, — запевнив друга Фелікс. — Я його вб’ю. Ти просто стій спокійно, і…
Тут мордобрил відірвався від стелі, перекрутився в повітрі й приземлився просто перед Руком. Потвора хижо витріщилася на хлопця, гучно сопучи хляпавками-хоботками і гнівно пирхаючи.
Фелікс перескочив через цистерну, рубаючи повітря мечем. Рук наставив кинджала і не відступав — але за мить могутній удар хвоста-нагая відкинув його набік. Він важко брязнув об кам’яну підлогу. Мордобрил промчав повз нього у відкритий тунель.