МИХАЙЛО ГРІШНОВ
Останній неандерталець
Фантастичні оповідання
З російського рукопису переклав Борис Тихонов
Художнє оформлення Євгена Попова
ОДНЕ ПОМАРАНЧЕВЕ ЗЕРНЯТКО
Сержанта Бірнса, видно, мало у дитинстві лупцювали. А треба було частіш давати прочухана — виховувати страх і слухняність. Бо ж якщо цього разу Штати вціліли, то лише через витримку росіян. А Бірнсові всипати б так, щоб аж його шкіра взялася пухирями.
А може, винувата помаранча? Дурна і кругла, мов п’ятнадцяти-добовий місяць?.. Чи за все хай відповідає майор Маккінлі? Мусив же він помітити у кишені йолопа Бірнса помаранчу!
Наше господарство тримається на оранжевій кнопці. Шахта, арсенал з ядерними боєголовками, чотири зміни вартових — усе навколо кнопки. Головне — сидіти й дивитися. Дивитися і чекати. Засвітиться червона лампа — втиснути кнопку в гніздо… А далі все піде своїм плином: кришка зсунеться з жерла шахти, спалахне іскра в камері запалювання. У штабах, у кімнатах президента загоряться табло. На пунктах СУ — стратегічного удару — тисячі пальців ляжуть на кнопки. А решта, як кажуть, од бога.
Та головне, одначе, — сидіти й дивитися. Так ми й робимо — дивимося на кнопку. Вона — центр Всесвіту. Вона — божество, що заворожило нас до останньої клітини мозку. Звісно, зачарований був і двадцятирічний сержант. Але ж, — грець би його взяв! — як посмів жерти перед божеством помаранчу? Коли він одкусив плід, з м’якоті випало зернятко і заскочило в лунку, на кнопку. Мимохіть (за його свідченням) Бірнс зігнувся, склав пальці і дав щигля. Слизьке зернятко вискочило, щиголь поцілив у кнопку. Кнопка клацнула, сіла в гніздо.
Спершу Бірнс не второпав, що сталося. Аж коли побачив червоний сигнал, зойкнув і підскочив на стільці. Що ж він, телепень, накоїв? Спробував виколупати кнопку, але тієї ж миті все довкола загуло, завило.
— Бірнс!!! — почув він за спиною.
З перекошеним від жаху обличчям на порозі кімнати стояв Маккінлі.
За наступні п’ятнадцять хвилин можна було простежити хіба що окремі спалахи характерів, бо ніяка уява не в змозі охопити подій, що розгорнулися тоді на земній кулі.
На Центральному Посту Керування сигнал помітив Командуючий групою об’єднаних штабів.
— Що?! — одкинувся він у кріслі, відчуваючи, як холодіє обличчя. Похапцем увімкнув операторську. — Хто?!
— П’ятсот сімнадцятий, сер, — почулось у відповідь. — Штат Нью-Джерсі, стратегічна ракета ММ-2. Командир майор Маккінлі.
— Викликати! — гарикнув Командуючий. Холод перейшов на потилицю, здибив волосся: Командуючий знав, куди спрямовано ракети від першого до шістнадцятого номера. “Що сталося?” — шаруділо в мізках і, наче паперова телеграфна стрічка, намотувалося на череп.
Через неї Командуючий уже бачив, як викочуються з ангарів бомбовози, як спливають на поверхню “Наутілуси” і “Дракони”. Механічно увімкнув систему стеження. Локатори в Штатах, у Канаді, на Алясці й Окінаві уткнулися мацаками в небо. Тупорилі бомбардувальники над Європою повернули назустріч сонцю.
— Що сталося? — хрипить Командуючий у телефонну трубку.
Чути, як у проводах гуде час: сто сорок секунд, сто шістдесят… Ракета здіймається вгору, і ще ніхто не знає, — може, це метеорологічна ракета, може, носій супутника, але всюди тисячами очей горить червоний сигнал.
Три хвилини… Командуючий хоче проковтнути твердий клубок у горлі і не може.
Зітхання десь у проводах лунає, як грім.
— Хто?
— Майор Маккінлі, сер, командир пункту п’ятсот сімнадцять.
— Що?.. — у Командуючого вистачає духу лише на односкладові запитання.
— Сержант Бірнс, — доповідає Маккінлі, — їв помаранчу. Зернятко впало на кнопку…
— Ви… ви… — затинається Командуючий. — Що ви мелете?
— Бірнс ненароком вдавив кнопку у гніздо.
— Майоре, ви сповна розуму?..
— Так, сер, стався запуск.
— Ви усвідомлюєте, що трапилося?
У трубці мовчання. Тільки в проводах хлюпоче і гуде час. Двісті двадцять секунд— ракета лягла на курс…
— Що тепер робити? — питає Командуючий.
— Не знаю… — щиросердо зізнається Маккінлі.
Рвучко, як піаніст останній акорд, Командуючий натискає на клавіатуру селекторів:
— Відставити! — кричить він пункту СУ.
— Назад! — бомбардувальникам над Європою.
— Відбій!.. — підводним човнам.
Минуло сім хвилин. Ракета пролетіла над полюсом…