Щоб рятувати себе від цих настроїв, від повної таки безнадії та й від смерти, Леонід Мосендз безупину і багато працює: більше, як на це дозволяють йому сили, набагато зусильніше, як цілком таки здорова людина. Читає не тільки всю актуальну українську книжкову і журнальну продукцію, але й усе, що тільки може дістати з французької, англійської чи еспанської літератури. Вчиться по-французьки, пробує вивчати старогебрейську мову, доповнює своє знання англійської. Веде безупину постійне і широке листування зі своїми друзями і знайомими в Австрії, Німеччині, Англії, Канаді, Америці. Цікавиться всіма можливими справами і проблемами релігійними, філософічними, мистецькими, літературними. Разом з усім цим він головну частину свого часу і сил присвячує літературній праці, дописує й опрацьовує свій великий роман «Останній пророк», студіює потрібну для цього наукову літературу, здійснює низку нових літературних починів і творів, публікуючи водночас і деякі свої публіцистичні праці.
Цікаві інформації про літературну творчість Мосендза в тих двох санаторійних роках дають його листи до приятелів і знайомих. У жовтні 1947 р. він сповіщає, що пише казки й оповідання для своєї Марійки — «бабки солодкої й любої, як бувають у 4 роки дівчатка», і що хоче написати для неї історію Старого Завіту. В березні 1948 р. сповіщає Шумовських, що пише «новелю про ченця, який ціле життя молився за чорта, щоб над ним змилосердився Господь. Бо все зло від чорта, а як ум'якшити серце диявольське, не буде спокуси, не буде й зла на світі». В травні ж 1948 р. повідомляє, що почав писати нову поему — «Дві життя й смерті козака Мамая» — на тему легенди Сизифа.
Від пропонованої йому в той час співпраці в деяких журналах, зокрема у «Вежах», Мосендз відмовляється, мовляв, тому, що праця над белетристичними речами забирає в нього надто багато сили (лист до О. Лащенка від 20 червня 1948 р.). Не хоче співпрацювати й у відновленому в 1948 році у Німеччині «Літературно-Науковому Вістнику», з тих оглядів, що для співпраці в ЛНВ не бачить «підстав, не знаючи ані редакції, ані співробітників». Відмовляється він і від співпраці у плянованому М. Лебедем журналі, заявляючи в листі до нього від 1 серпня 1947 р., що його «ідеалом є видавати свій місячник, як-от був Донцовський Вісник». Все ж таки Мосендз у той час послав до ЛНВ написаний під псевдонімом О. Лясковець памфлет проти Хвильового «Знесвячування храму», який в ЛНВ не був надрукований і появився зі зміненим заголовком — «Хвильовий — леґенда і дійсність», без апробати Мосендза в Зальцбурзі в Австрії, зі змінами і помилками, з приводу яких Мосендз дуже хвилювався.
Але вся ця літературна й епістолярна діяльність Мосендза, усі його лектури і студії, що ними він так зусильно намагався вдержувати і своє здоров'я, і своє життя, не спинили фатального розвитку його хвороби. Не помогли ні віджива, ні ліки, ні навіть впорскнення стрептомицини, у висліді яких покращав його апетит, збільшилася вага і минула гарячка і кашель.
«Знаходжуся зараз в „піднесеному стані“, — звітує Мосендз дня 1 липня 1948 р. в листі до А. Шумовського, — чекаю на торакоплястику. 9—10 ребер мають мені вийняти, щоб стулити каверну, бо й стрептомицин не помагає. Ц. т. поміг мені тим, що приправив мене до операції, без нього би вона була неможлива. Отож у мене настрій всілякий. Не добили німці й москалі, доріжуть швайцарці, бо при цій операції дуже часто стається, що вона вдається, але пацієнт ґеґає».
Згадувану в цьому листі першу операцію Мосендз перебув щасливо 18 серпня 1948 року, про що повідомив Шумовських в листі з 25 вересня, сплітаючи нотки бадьорости з резиґнацією: «Мені в міжчасі зробили першу операцію: вирізали ззаду 5 ребер на загальну довжину 53 см й трохи стиснули каверну. Ще мають вирізати спереду 2–3 ребра. (Вирізані реберця були вжиті на виготовлення Єв.) Операція була тяжка, й я ледь-ледь вирвався з когтей Тітки. Але вона ще шанси має при другій операції. Тепер я у Моттекс знов, бо робили мені операцію в Лейсін. Пишіть мені. Як буду мати більше сил, напишу Вам зразу цілий роман про Лазаря Мосендза і його ребра. А тепер досить і цього, бо я стратив після операції більш 5 кіл. й мушу знов приправитись до другої…
Пишіть мені на стару адресу, а якби вже не був на цім світі, то листа Вам повернуть, і згадайте в своїх молитвах „безребреника“ Леоніда!»
Напередодні другої операції, ще 12 жовтня 1948 року, Леонід Мосендз переслав Шумовським карточку такого змісту: