УДК 821.161.2(494)'06-312.2
М81
Друкується за виданням:
Леонід Мосендз. Останній пророк. Торонто, 1960.
Упорядкування Івана Дзюби
Автори статей:
Елеонора Соловей, Богдан Кравців, Іван Дзюба
На оправі: Іоанн Хреститель. Ікона VI–VII ст. з колекції єпископа Порфирія (Успенського). Національний музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків
На шмуцтитулі: Іоанн Хреститель. Малюнок Мирона Левицького (1913–1993)
Головна редакція літератури з гуманітарних наук
Головний редактор Світлана Головко
Редактори Оксана Бойко, Юрій Медюк
Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу видавництва заборонено
© Іван Дзюба, упорядкування, прикінцева стаття, 2018,
© Елеонора Соловей, вступна стаття, 2018
ISBN 978-966-06-0778-1
ЗМІСТ
Елеонора Соловей
«Останній пророк» як біблійний роман
5
Богдан Кравців
Леонід Мосендз і його «Останній пророк»
14
ОСТАННІЙ ПРОРОК
Частина перша
БАТЬКИ
46
Частина друга
ВИБРАНЕЦЬ
187
Частина третя
МАНІВЦІ
295
Короткий словник
490
Іван Дзюба
Вічна злободенність євангельського сюжету
(Дуже й дуже суб’єктивний коментар до роману)
501
Про авторів статей
541
Мосендз, Леонід
М81 Останній пророк / Леонід Мосендз; упор. Івана Дзюби. — К.: Либідь, 2018. — 544 с.
ISBN 978-966-06-0778-1.
УДК 821.161.2(494)’06-312.2
Літературно-художнє видання
Мосендз Леонід Марковим
ОСТАННІЙ ПРОРОК
Дизайн Олексія Григора
Коректори Ангеліна Дрожжина, Людмила Іванова, Ольга Кривенко
Верстальник Олександра Мошеченко
Формат 60x84/16.
Ум. друк. арк. 31,62. Обл.-вид. арк. 31,00.
Зам. № 18-567.
Державне підприємство «Спеціалізоване видавництво „Либідь“»,
вул. Пушкінська, 32, м. Київ, 01004
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3055 від 12.12.07
Видруковано на ПрАТ «Білоцерківська книжкова фабрика»
вул. Леся Курбаса, 4, м. Біла Церква, 09117
Свідоцтво ДК № 5454 від 14.08.17
Про автора
ЛЕОНІД МАРКОВИЧ МОСЕНДЗ
(1897–1948)
Український прозаїк, поет, есеїст. Народився у Могилеві-Подільському. Освіту здобував у Вінниці в учительській семінарії, а потім, на еміграції, — у гімназії та Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехословаччина). Закінчив хіміко-технологічний факультет, згодом захистив докторську дисертацію з проблем переробки нафти, працював у лабораторіях.
У роки Першої світової війни перебував у російській армії, затим вступив до війська УНР. Після поразки УНР емігрував до Польщі. Пізніше жив у Чехословаччині, Австрії. Хворий на сухоти, переїхав до Швейцарії, де і похований у м. Бльоне.
Творча спадщина: поетична збірка «Зодіак», поеми «Вічний корабель», «Канітферштан» і «Волинський рік», три збірки новел і оповідань («Засів», «Людина покірна», «Відплата») і незавершений роман «Останній пророк».
Примітки до електронної версії
Перелік помилок набору та неточностей розпізнання тексту, виявлених та виправлених верстальником
С. 25: У вічі глянула і… мовчазна З дороги перемореним [уступалась] => вступалась.
С. 27: Тому теж недаремно критика визнала в той час Мосендза «одним із найкращих — коли не [найкращих] => найкращим — з наших живучих новелістів»…
С. 31: А він, він дивився на мене сумирно, наче хотів сказати: „Говори [догори] => до гори“.
С. 31: …якому «сучасні українські поети, особливо неоклясики, допомогли… цей [стил] => стиль відшліфувати».
С. 72: Тому-то за час тих зустрічей [протям] => протягом довгих років стали Закхей і Захарій майже приятелями, оскільки могли бути приятелями священик і митар.