З армією УНР подався Мосендз на еміґрацію в Польщу, де початково перебував у Ченстохові, працюючи якийсь час в українській читальні, влаштованій Бритійським Допомоговим Комітетом для українських еміґрантів, і звідки, мабуть, уже в 1922 році переїхав до Подєбрад у Чехословаччині. І в Ченстохові, й в Подєбрадах він відомий уже як поет, хоч в діяльності тодішніх літературних гуртків активної участи не брав.
З самого початку свого перебування в Чехословаччині Мосендз присвятив свою увагу і всі свої зусилля передусім науці — інженерним студіям.
Закінчивши тільки вчительську семінарію ще в 1915 році і не мавши відповідних умов і знання для запису до Української Господарської Академії, тодішньої еміґраційної політехніки, заснованої 1922 року в Подєбрадах, Леонід Мосендз записується на матуральні курси реальної гімназії і закінчує їх з відзначенням протягом одного року — як учень першої найміцнішої групи. Після одержання матурального свідоцтва, в 1923/1924 стає студентом хемічно-технологічного відділу Української Господарської Академії, добуваючи в 1928 році фаховий титул інженера-технолога. В студентські роки Мосендз не тільки вчиться, але й виконує обов'язки асистента, початково при катедрі технічної фізики і пізніше при катедрі хемічної технології. В останні роки студій спеціялізується в ділянці перероблення нафти і з цієї ж ділянки робить свою дипломову працю і приготовляє проект нафтодестилярні у проф. Василя Іваниса. Одержавши інженерний диплом, своїх студій не припиняє, але ж залишається в Академії як професорський стипендіянт для підготови у професори. Протягом шести років працює ще теж як асистент у проф. В. Іваниса і експериментальну працю для здобуття докторської дисертації робить у проф. Вондрачека в Брні. Обороняє свою докторську дисертацію 1931 р. в Українській Господарській Академії. Разом із своїм колеґою інженером Олександром Неділком Леонід Мосендз стає одним із двох перших інженерів-технологів УГА із титулом доктора технічних наук.
Добиваючися інженерного і докторського титулу, Мосендз продовжує свою науково-дослідну роботу в теоретичній і практичній ділянках. У співпраці із проф. Миколою Вікулом (1887–1935) Мосендз ще студентом перекладає підручник доктора Яр. Форманека «Короткий нарис неорганічної хемії», який появляється 1924 р. у виданнях Академії, і потім, уже ставши доктором технічних наук, разом з проф. В. Іванисом працює над поліпшенням та удосконаленням різних лябораторійних приладів. Для великої праці проф. В. Іваниса «Бітуми та їх аналоги» приготовив тоді Мосендз понад 1000 малюнків. Як записано в анналах Академії, «регулююче урядження для лещат бюреток Мора, опубліковане Леонідом Мосендзом, виявило себе так придатним до вжитку, що фірма V. Veit у Празі купила у Мосендза право на вироблення і продаж цього урядження, а в бернянській політехніці зараз же ввели його у своїй лябораторії». Деякі його дослідні праці були опубліковані в німецьких журналах. З першого року своїх студій Л. Мосендз працює теж членом управи Видавничого Товариства при УГА в Подєбрадах.
В 1937–1938 рр. Мосендз працював учителем у комерційній школі в Хусті на Закарпатті і написав та видав там підручник товарознавства. Коли мадяри окупували Закарпаття, Мосендз з усією школою пішки перейшов до Братислави і працював у братиславському дослідному відділі винарства, пишучи словацькою мовою декілька праць із цієї ділянки. Одну з цих праць вибрав був проф. В. Іванис і запропонував в Українському Технічно-господарському Інституті як Мосендзову габілітаційну працю на доцента цього Інституту. Було це в 1945 році, і здійснити цієї габілітації Мосендзові вже не повелося ані в Подєбрадах, ані потім на еміґрації, коли Інститут продовжував свою діяльність в Реґенсбурґу.
Важливі доповнення до цього короткого огляду наукових студій і діяльности Леоніда Мосендза, зробленого на підставі опублікованих у хроніках УГА даних, як теж спогадів проф. Василя Іваниса, подав сам Мосендз у своєму листі до Арсена Шумовського, писаному дня 17 червня 1948 р. «Моя хемія була добра, — згадує Мосендз, прикований до ліжка у швайцарській санаторії Моттекс. — Лише я з неї покористав мало. Коли року 1931 працював над дисертацією на техніці чеській у Брні, малося на меті, що опісля поїду до Англії спеціялізуватися на газовому ділі… Докторат зробив, але Академія луснула… Потому я працював як інженер-будівник: проєктував дороги, на кампанію їздив на цукровари. Варто було для того робити докторат? Року 1939 до 1945 — в державному словацькому винарському інституті. Канцелярщина й рутина. У Брні би з мене були люди. Знаєте Ви, що таке „тяжка вода“? За її відкриття Урей дістав Нобелеву премію. Я про неї знав перед Уреєм. А де було робити? Було ще декілька речей, от, наприклад, тепер модерні сілікони. Я пропонував професорові ще року 1930 над ними попрацювати. Але ці речі робляться лише в лябораторії. Добра це річ, чиста, прецизна![1] Одна така мікровага чого варта (а я вже й забув на ній важити!). От тепер з мене „він і хемік і поет — одним словом вініґрет…“»